Трапилось так, як траплялося щодня: сонце сховалося за обрій, засутеніло, настала ніч. В дуплі старого дуба заворушився Кажан, що весь день проспав там, звисаючи головою долі. Кажан потягнувся, розправив крила, понюхав повітря, відчув гострий напад апетиту - і миттю вилетів з дупла полювати.

Кажан ласував комахами, стрімко літав між деревами, заради розваги виконував надскладні фігури вищого пілотажу - насолоджувався життям. "Жити - хочеться!" - вигукував Кажан, тільки ніхто його не чув: весь ліс спочивав. Аж тут Кажан помітив під кущем Кроля. Той міцно спав, аж похропував.

Кажан вчепився за гілку куща на Кролем та заверещав у Кроляче вухо своїм тоненьким голосом:

- Що ти спиш? Життя минає, диви, яка ніч! Гайда жити!

Кріль тільки вухом смикнув, але не прокинувся. Кажан плюнув з досади - це ж треба таким тюхтієм бути, звести своє життя на пси - на сон під кущем. Життя ж прекрасне, ним треба насолоджуватися! - і Кажан знову поринув у нічне небо, де й ширяв до самого ранку, а тоді знову сховався в дуплі й заснув. Йому снився Кріль, який врешті-решт заснув так міцно, що вже не міг прокинутися, і так проспав до самої смерті.

Аж тут нагодилася Білка. Вона від сходу сонця стрибала по гілках дерев у пошуках горіхів; вона й харчувалася, й розважалося одночасно: ризиковані вправи, поживні горіхи, сильне гнучке й слухняне тіло - чого ще треба? Оце воно і є - життя, насолода, та й годі! Раптом вона помітила в дуплі Кажана, той міцно спав. Вона смикнула Кажана за крило:

- Що ти спиш? Життя минає, диви, день який! Гайда жити!

Але Кажан не прокинувся - тільки щільніше загорнувся у свої шкіряні крила. Білка пострибала геть, шкодуючи Кажана, який занапастив своє життя на таку дурницю як сон. А життя прекрасне! - якщо не спиш, звісно, не гаєш шансу насолоджуватися ним.

Тут Білка помітила знайомого Кроля, який весело стрибав у соковитій траві разом з іншими кролями. Вона привіталася та розповіла товаришу про Кажана, і вони вдвох побідкалися, яке нецікаве, беззмістовне та позбавлене сенсу життя веде Кажан.

Отак вони й жили в тому лісі: Кажан, Білка та Кріль. Кажан журився про Кроля та кроляче сонне нецікаве життя, якому бракувало сенсу й насолоди. Кріль та Білка журилися про Кажана, який своє життя бездарно проспав і ніколи не відчував, що таке "жити".

А всі разом вони журилися про Крота: той, бачте, себе живцем поховав!

2016