«Ми рідко можемо допомогти своїм найближчим. Або ми не знаємо, яку частину себе віддати, або, найчастіше, вони не хотять того, що ми даємо.Тому й стається так, що ті, з ким ми живемо і кого повинні знати, вислизають від нас. Але ми все одно можемо їх любити – ми можемо любити цілковито без повного розуміння» (переклад – В.Т.)(Norman Maclean “A River Runs through it and Other Stories”)

Він поруч, але вся його душа
обвіяна холодними вітрами,
чужинне щось блакитними дарами
манить її, як здиблене лоша.
Луною поміж нами — дисонанс,
і нарізно течуть життєві ріки,
мовчання білосніжні зимні піки
розріджують сумний останній шанс.
Це сталося не вчора і не тут,
далеко, поза межами прозріння,
вродилась таїна нерозуміння
і танучих, як сніг, родинних пут.
Привільно, без вузди і без гроша,
далеко від залишеного дому
блукає по орбітах незнайомих
зухвале неприборкане лоша.