ФІГУРКИ НА СЕРВАНТІ

Ковзанка. Вікторіанські часи.
Личка з тендітної порцеляни.
Всі троє сповнені лагідної краси,
жіночні капелюшки в дочки і мами.
Хлопчик сидить і дивиться, як
мама сестричку підтримує ніжно.
Стільки турботи в його очах!
І ручки склав він утішно.
В нахиленій позі його—порив
допомогти, коли треба.
Дікенс їх, певно, такими творив
дивлячись в сіре небо.
Він з ідеального їх полотна
кроїв у мрячнім тумані.
Раю загубленого луна—
в музиці, книгах і порцеляні.


CЛОВА
«Ну що б, здавалося, слова?..»
(Т.Шевченко)

Слова—ніщо, лиш музика за ними,
лиш дивно розтривожена печаль.
«Іди за нами», -- прошепочуть рими.
«Почуй мене», -- озветься стиха даль.

І в їхнім потаємнім діалозі
звучатиме бездонна таїна,
і стане лиш єдина в допомозі
нервова і вібруюча струна,

що між чуттями змішано-складними
озветься і покаже тобі курс.
Слова—ніщо, лиш музика за ними:
короткий схлип, і дихання, і пульс.


ДВОЄ

У неї є його дитячий голос --
      дзвінкий, настійний,
любов'ю довгожданою — обручка
      з його обіймів.

Йому ще тільки сім, і їй належать
   усі одразу
і відкриття його малого віку,
      й гіркі образи.

До загадки життя у неї виник
    безцінний ключик,
і подарунок цей дивує, тішить,
   лякає, мучить.

Тікає сон вночі, щемлять повільні
    світанки сині.
Вона одна із ним в цілому світі,
   в чужій країні.

Якої помочі в кого питати?
   Вона не просить.
Не поведе їх в путь від небезпеки
   розважний Йосип.

Сім літ — перлинами з дитячих вуст,
   пухнастим скоком.
Дорослішання мчить назустріч
   тунельним оком.

* Це давні вірші. Навряд чи вони варті того, щоб бути опублікованими кожен окремо. Втім, коли перечитую, вони мене чимось зворушують, тому вирішила все ж опублікувати їх -- під одним заголовком.