Чоловік у чорній як смола сорочці,
Якого я знаю зовсім трохи,
Живе у своїй географічній точці,
Ставши героєм своєї епохи.
Він знайомий з усіма живими поетами,
Пише їм або про них свої спостереження,
Він мовчки пишається своїми браслетами,
Говорить правду сміливо і без обмеження.
Він ходить мабуть на стадіони і в сауни
І не п’є дешево-зайвого алкоголю,
Цікавиться проблемами флори і фауни
І причинами людського душевного болю.
Час на його руці не фіксується,
Бо є речі, якими не варто перейматися.
Його життя саморегламентується,
Є свобода і нема потреби сховатися.
Чоловік у куртці, чорній як нафта,
Живе собі і не підозрює досі,
Що я люблю ходити пішки без 'авта,
коли до ніг жовтим листям падає осінь.
Дихання буде сповільнюватися, потім прискорюватися,
Я позабуваю важливі слова і просто занімію,
Літературне читання буде повторюватися,
Впливаючи свідомо на мою аритмію.
Будемо поезію і прозу читати,
Навіть якщо вона вийде з моди, -
А потому залишаться гарні цитати,
Влучно підібрані до якоїсь нагоди.
Вичищаючи в комп’ютері усе лишнє,
Він буде видаляти чиїсь листи і файли
Залишаючи на згадку колишнє,
Залишаючи мої недатовані майли.
І можливо світи наші – дві протилежності,
Це як місяць і сонце – така конструкція,
І у цій великій безкінечній безмежності
Не усе є (на щастя) китайська продукція.
Море життя стане холодне й зелене,
Залиє водою спогадів вертикалі…
Він буде сідати в потяг без мене
І від’їжджати за горизонт якнайдалі.
І коли в серце розлука пропхає спиці,
Самотність торкнеться лезом до шиї,
Організую міжнародний страйк залізниці
Від Вітцендорфу аж до Коломиї.
Потяг часу намагаючись зупинити,
Буду виривати заржавілі стоп крани
І світ назустріч йому відчинити,
Проектуючи долю на небесні екрани.
Знаєш, фішка не в тому, що є небезпека,
Сніги стремління, вагань погрози…
Чекання влітку спалює спека,
А взимку болить, коли вдарять морози. ©