У філіжанках чай. І свічі білі.
За вікнами – метелиця, зима.
За вікнами – дерева в біле бігли.
І бігла ніч опівночі –
сама.
А на столі – незаймана вечеря.
А за столом удвох ми – я і ти.
Розмова не родинна – так, знічев’я,
Якій без нас не хочеться іти.
Ми не чужі – зустрічні випадкові,
що просто довго-довго разом йшли.
"На щастя" кимось загублену підкову
знайшли не ми – вірніш, не ми знайшли.
Чай вихолонув. Бути чи не бути?
В каміні вогник ледве ворушкий.
Тікав у ніч зими веселий пудель,
до щастя замітаючи стежки.
Про що слова? На віях – ні сльозини.
На темній шибці – снігу пелюстки.
Про що слова?
Що в грудях зимно – зимно,
як бруньці на морозі без луски?
Я відпускаю. Просто відпускаю.
Коли я залишуся тут сама,
на філіжанку вистиглого чаю,
за звичаєм, ходитиме зима.
У новорічну ніч покличу казку,
дванадцять місяців в нове життя впущу.
Повірю дуже-дуже в їхню ласку,
як вірить світ в тепло після дощу.
І буде ще весна, бо як без весен?
Весна без сонця – то хіба весна?
Прийдешній день – для мене буде весь він,
там забринить струна неголосна.