ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Борщ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Борщ
Петро почув запах з порогу й одразу чкурнув до столу – а там вже парував велетенський таріль. Борщ.
Петро кивнув дружині, а вона посміхнулася та мовчки лишила його наодинці зі стравою. Для нього борщ – ліпший смаколик, хліб насущний.
Петро вмостився на стільці, схопив ложку, набрав повнісіньку та повільно прийняв у себе рідину. Наче лава, сунула вона горлянкою, а Петро вже був деінде. Він лежав на м’якесенькій смарагдовій траві під віковою вишнею, небо ультрамарином спалахувало крізь щільне листя, все довкола оповив золотавий туман. Аж від сонця линула пісня – навіть не пісня, одна щемлива нота, і душа Петрова солодко нею мліла, заколисана чи не до смерті, ба навіть далі. Петро помер, воскрес і тепер був у раю…
Тоді сьорбнув удруге. Вишня обернулася Чумацьким шляхом, а Петро сунув тим шляхом у неосяжному просторі. Ні, не Петро – то його щаслива душа набула форми сузір’я Возничого, правила душею нідебічного возу, а того тягнула душа Єдинорога. Ех, далекий шлях!..
Петро сьорбнув утретє, і геть все полетіло шкереберть. Чорний слиз тягнув його все глибше, кров у венах стигла кригою, гіркота стала сенсом буття, яке ось-ось мало закінчитися в цьому всесвітньому багнищі… Петро силоміць плюнув, в очах його заясніло, він побачив перед собою таріль, в якому пінилася й ворушилася смердюча смарагдова рідина. Борщ укис.
Петро глянув на годинника – так він вже тут третю добу досиджує! Він рвучко підвівся й кинувся – сходи-сходи-сходи, вулиці-вулиці-вулиці – Петро летів, втративши глузд і дихання, а за ним линула, його переслідувала та сама щемлива нота, яку він почув після першої ложки. Тільки от тепер це був суцільний жах.
Лікар оглянув Петра, а тоді сказав йому пошепки, боязко озираючись на вікно:
- Це залежність.
- Від… борщу? – також пошепки запитав Петро. Лікар кивнув, і Петро впав перед ним долілиць, охопив брудні чоботи лікаря обома руками й заволав:
- Лікуйте мене!
- Невиліковне, - відрізав лікар. А тоді відштовхнув ногою руки Петра, підвівся, пішов у куток і за мить повернувся. Він щось втовкмачував в Петрову правицю, той глянув – дерев’яний кілок.
- Дружина твоя – відьма. Ось твій порятунок. Йди, зроби все, як слід! – і лікар випхав Петра з кабінету.
…Петро почув запах з порогу. Він зазирнув у кухню – а там на столі вже парував велетенський таріль. Борщ.
Петро відчув, що волю його ось-ось буде зламано, смикнувся, а ну ж-бо, де мій кілок. Аж тут і дружина; посміхнулася йому, і кілок випав з обм’яклої руки долі. Петро знесилено бухнувся на стілець, тремтячою рукою взяв ложку, черпнув нею з таріля та потягнув до рота, розплескавши дорогою чи не половину. Червоні плямки на скатертині розповзалися, рухалися, розквітали маками, півоніями, трояндами, бриніли кольорами, здіймалися в повітря, кружляли півпрозорими тривимірними, в нашому світі небаченими рослинами та істотами.
Петро заплющив очі та прийняв у себе палаючу рідину, і вже за мить знову опинився на м’якенький смарагдовій траві під віковою вишнею, пливучи в ясне безхмарне небо одною щасливою нотою:
- Б-о-о-о-о-о-о-р-р-р-щ…
2016
Петро кивнув дружині, а вона посміхнулася та мовчки лишила його наодинці зі стравою. Для нього борщ – ліпший смаколик, хліб насущний.
Петро вмостився на стільці, схопив ложку, набрав повнісіньку та повільно прийняв у себе рідину. Наче лава, сунула вона горлянкою, а Петро вже був деінде. Він лежав на м’якесенькій смарагдовій траві під віковою вишнею, небо ультрамарином спалахувало крізь щільне листя, все довкола оповив золотавий туман. Аж від сонця линула пісня – навіть не пісня, одна щемлива нота, і душа Петрова солодко нею мліла, заколисана чи не до смерті, ба навіть далі. Петро помер, воскрес і тепер був у раю…
Тоді сьорбнув удруге. Вишня обернулася Чумацьким шляхом, а Петро сунув тим шляхом у неосяжному просторі. Ні, не Петро – то його щаслива душа набула форми сузір’я Возничого, правила душею нідебічного возу, а того тягнула душа Єдинорога. Ех, далекий шлях!..
Петро сьорбнув утретє, і геть все полетіло шкереберть. Чорний слиз тягнув його все глибше, кров у венах стигла кригою, гіркота стала сенсом буття, яке ось-ось мало закінчитися в цьому всесвітньому багнищі… Петро силоміць плюнув, в очах його заясніло, він побачив перед собою таріль, в якому пінилася й ворушилася смердюча смарагдова рідина. Борщ укис.
Петро глянув на годинника – так він вже тут третю добу досиджує! Він рвучко підвівся й кинувся – сходи-сходи-сходи, вулиці-вулиці-вулиці – Петро летів, втративши глузд і дихання, а за ним линула, його переслідувала та сама щемлива нота, яку він почув після першої ложки. Тільки от тепер це був суцільний жах.
Лікар оглянув Петра, а тоді сказав йому пошепки, боязко озираючись на вікно:
- Це залежність.
- Від… борщу? – також пошепки запитав Петро. Лікар кивнув, і Петро впав перед ним долілиць, охопив брудні чоботи лікаря обома руками й заволав:
- Лікуйте мене!
- Невиліковне, - відрізав лікар. А тоді відштовхнув ногою руки Петра, підвівся, пішов у куток і за мить повернувся. Він щось втовкмачував в Петрову правицю, той глянув – дерев’яний кілок.
- Дружина твоя – відьма. Ось твій порятунок. Йди, зроби все, як слід! – і лікар випхав Петра з кабінету.
…Петро почув запах з порогу. Він зазирнув у кухню – а там на столі вже парував велетенський таріль. Борщ.
Петро відчув, що волю його ось-ось буде зламано, смикнувся, а ну ж-бо, де мій кілок. Аж тут і дружина; посміхнулася йому, і кілок випав з обм’яклої руки долі. Петро знесилено бухнувся на стілець, тремтячою рукою взяв ложку, черпнув нею з таріля та потягнув до рота, розплескавши дорогою чи не половину. Червоні плямки на скатертині розповзалися, рухалися, розквітали маками, півоніями, трояндами, бриніли кольорами, здіймалися в повітря, кружляли півпрозорими тривимірними, в нашому світі небаченими рослинами та істотами.
Петро заплющив очі та прийняв у себе палаючу рідину, і вже за мить знову опинився на м’якенький смарагдовій траві під віковою вишнею, пливучи в ясне безхмарне небо одною щасливою нотою:
- Б-о-о-о-о-о-о-р-р-р-щ…
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію