Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Борщ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Борщ
Петро почув запах з порогу й одразу чкурнув до столу – а там вже парував велетенський таріль. Борщ.
Петро кивнув дружині, а вона посміхнулася та мовчки лишила його наодинці зі стравою. Для нього борщ – ліпший смаколик, хліб насущний.
Петро вмостився на стільці, схопив ложку, набрав повнісіньку та повільно прийняв у себе рідину. Наче лава, сунула вона горлянкою, а Петро вже був деінде. Він лежав на м’якесенькій смарагдовій траві під віковою вишнею, небо ультрамарином спалахувало крізь щільне листя, все довкола оповив золотавий туман. Аж від сонця линула пісня – навіть не пісня, одна щемлива нота, і душа Петрова солодко нею мліла, заколисана чи не до смерті, ба навіть далі. Петро помер, воскрес і тепер був у раю…
Тоді сьорбнув удруге. Вишня обернулася Чумацьким шляхом, а Петро сунув тим шляхом у неосяжному просторі. Ні, не Петро – то його щаслива душа набула форми сузір’я Возничого, правила душею нідебічного возу, а того тягнула душа Єдинорога. Ех, далекий шлях!..
Петро сьорбнув утретє, і геть все полетіло шкереберть. Чорний слиз тягнув його все глибше, кров у венах стигла кригою, гіркота стала сенсом буття, яке ось-ось мало закінчитися в цьому всесвітньому багнищі… Петро силоміць плюнув, в очах його заясніло, він побачив перед собою таріль, в якому пінилася й ворушилася смердюча смарагдова рідина. Борщ укис.
Петро глянув на годинника – так він вже тут третю добу досиджує! Він рвучко підвівся й кинувся – сходи-сходи-сходи, вулиці-вулиці-вулиці – Петро летів, втративши глузд і дихання, а за ним линула, його переслідувала та сама щемлива нота, яку він почув після першої ложки. Тільки от тепер це був суцільний жах.
Лікар оглянув Петра, а тоді сказав йому пошепки, боязко озираючись на вікно:
- Це залежність.
- Від… борщу? – також пошепки запитав Петро. Лікар кивнув, і Петро впав перед ним долілиць, охопив брудні чоботи лікаря обома руками й заволав:
- Лікуйте мене!
- Невиліковне, - відрізав лікар. А тоді відштовхнув ногою руки Петра, підвівся, пішов у куток і за мить повернувся. Він щось втовкмачував в Петрову правицю, той глянув – дерев’яний кілок.
- Дружина твоя – відьма. Ось твій порятунок. Йди, зроби все, як слід! – і лікар випхав Петра з кабінету.
…Петро почув запах з порогу. Він зазирнув у кухню – а там на столі вже парував велетенський таріль. Борщ.
Петро відчув, що волю його ось-ось буде зламано, смикнувся, а ну ж-бо, де мій кілок. Аж тут і дружина; посміхнулася йому, і кілок випав з обм’яклої руки долі. Петро знесилено бухнувся на стілець, тремтячою рукою взяв ложку, черпнув нею з таріля та потягнув до рота, розплескавши дорогою чи не половину. Червоні плямки на скатертині розповзалися, рухалися, розквітали маками, півоніями, трояндами, бриніли кольорами, здіймалися в повітря, кружляли півпрозорими тривимірними, в нашому світі небаченими рослинами та істотами.
Петро заплющив очі та прийняв у себе палаючу рідину, і вже за мить знову опинився на м’якенький смарагдовій траві під віковою вишнею, пливучи в ясне безхмарне небо одною щасливою нотою:
- Б-о-о-о-о-о-о-р-р-р-щ…
2016
Петро кивнув дружині, а вона посміхнулася та мовчки лишила його наодинці зі стравою. Для нього борщ – ліпший смаколик, хліб насущний.
Петро вмостився на стільці, схопив ложку, набрав повнісіньку та повільно прийняв у себе рідину. Наче лава, сунула вона горлянкою, а Петро вже був деінде. Він лежав на м’якесенькій смарагдовій траві під віковою вишнею, небо ультрамарином спалахувало крізь щільне листя, все довкола оповив золотавий туман. Аж від сонця линула пісня – навіть не пісня, одна щемлива нота, і душа Петрова солодко нею мліла, заколисана чи не до смерті, ба навіть далі. Петро помер, воскрес і тепер був у раю…
Тоді сьорбнув удруге. Вишня обернулася Чумацьким шляхом, а Петро сунув тим шляхом у неосяжному просторі. Ні, не Петро – то його щаслива душа набула форми сузір’я Возничого, правила душею нідебічного возу, а того тягнула душа Єдинорога. Ех, далекий шлях!..
Петро сьорбнув утретє, і геть все полетіло шкереберть. Чорний слиз тягнув його все глибше, кров у венах стигла кригою, гіркота стала сенсом буття, яке ось-ось мало закінчитися в цьому всесвітньому багнищі… Петро силоміць плюнув, в очах його заясніло, він побачив перед собою таріль, в якому пінилася й ворушилася смердюча смарагдова рідина. Борщ укис.
Петро глянув на годинника – так він вже тут третю добу досиджує! Він рвучко підвівся й кинувся – сходи-сходи-сходи, вулиці-вулиці-вулиці – Петро летів, втративши глузд і дихання, а за ним линула, його переслідувала та сама щемлива нота, яку він почув після першої ложки. Тільки от тепер це був суцільний жах.
Лікар оглянув Петра, а тоді сказав йому пошепки, боязко озираючись на вікно:
- Це залежність.
- Від… борщу? – також пошепки запитав Петро. Лікар кивнув, і Петро впав перед ним долілиць, охопив брудні чоботи лікаря обома руками й заволав:
- Лікуйте мене!
- Невиліковне, - відрізав лікар. А тоді відштовхнув ногою руки Петра, підвівся, пішов у куток і за мить повернувся. Він щось втовкмачував в Петрову правицю, той глянув – дерев’яний кілок.
- Дружина твоя – відьма. Ось твій порятунок. Йди, зроби все, як слід! – і лікар випхав Петра з кабінету.
…Петро почув запах з порогу. Він зазирнув у кухню – а там на столі вже парував велетенський таріль. Борщ.
Петро відчув, що волю його ось-ось буде зламано, смикнувся, а ну ж-бо, де мій кілок. Аж тут і дружина; посміхнулася йому, і кілок випав з обм’яклої руки долі. Петро знесилено бухнувся на стілець, тремтячою рукою взяв ложку, черпнув нею з таріля та потягнув до рота, розплескавши дорогою чи не половину. Червоні плямки на скатертині розповзалися, рухалися, розквітали маками, півоніями, трояндами, бриніли кольорами, здіймалися в повітря, кружляли півпрозорими тривимірними, в нашому світі небаченими рослинами та істотами.
Петро заплющив очі та прийняв у себе палаючу рідину, і вже за мить знову опинився на м’якенький смарагдовій траві під віковою вишнею, пливучи в ясне безхмарне небо одною щасливою нотою:
- Б-о-о-о-о-о-о-р-р-р-щ…
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
