ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Ночь перед Рождеством
День был хмурым, сырым и морозным. Приближалось Рождество, праздник наступал уже завтра, а в природе Киева и в душе Пети Коврижкина никакого праздника пока не замечалось. И Киев, и Петя – оба выглядели усталыми и замерзшими.

Стемнело рано, начали загораться фонари и витрины, небо вдруг очистилось от низких ватных туч, и в темно-фиолетовой тьме проклюнулись звезды. Все приобрело новый, какой-то праздничный вид. Осунувшиеся дома подтянулись и подбоченились. Снег засверкал и заскрипел, а Петя, целый день едва волочивший ноги и о чем-то смутном сожалевший, приободрился, расправил плечи и ускорил шаги. Дом был уже рядом, да и праздник – почти наступил.

Тут Петя заметил человека. Человек этот лежал на улице, просто на проезжей части, и автомобили аккуратно объезжали его. Он лежал на спине, глядя прямо и неодобрительно в звездное небо, не шевелился и не мигал. Эта неподвижность и остекленевший взгляд испугали Петю, он решил, что человек мертв. Но тут человек выпростал руку, в которой держал большой мобильный телефон, и пошевелил губами.

«Ему плохо!», - решил Петя и кинулся к человеку. Петя помог ему встать, отряхнул от снега добротную дубленку, поправил меховую шапку на голове, и тут выяснилось, что человек не плох, не болен, а очень пьян. Сам он на ногах стоять не мог, а при Петиной поддержке свободно перемещался в любом заданном направлении, правда, придерживаясь его не дольше нескольких секунд. При этом человеку было плевать на сугробы, заборы и автомобили.

В Пете зародилось глухое негодование, когда он в третий раз оттащил человека от дороги, где тот старался пнуть ногой забуксовавший автомобиль. Человек вдруг спросил Петино имя, год рождения, Петя представился, и человек назвал себя – Сергей, и поинтересовался Петиным родом занятий. И тут Петя понял, что не сможет уйти и оставить этого тяжелого, непослушного и «сам-виноватого» человека.

После долгих расспросов, которые поминутно возвращались к теме Петиного имени, возраста и профессии, удалось выяснить, что Сергей живет на окраине, довольно далеко от метро. Петя решил отправить Сергея домой на такси. Но вот беда: в предпраздничный пятничный вечер такси – не поймать и не вызвать. Обледеневшие улицы были забиты машинами, которые едва двигались. Казалось, что мороз сковал движение транспорта, и транспортный поток превратился в транспортный ледник.

Одной рукой придерживая Сергея, Петя второй рукой, которая уже порядком замерзла, старательно набирал все известные ему номера служб такси. Тут телефон мигнул экраном и погас. Петя в сердцах сунул его в карман, схватил Сергея за плечи, повернул к себе и внушительно сказал:

- Сергей, нам с вами надо найти такси… Петя, Петя меня зовут, мне 22 года… Сейчас мы, осторожно и аккуратно, пойдем по проспекту к станции метро. Я говорил, меня зовут Петр, да, и мне очень приятно, 22… Мы будем искать свободную машину. Да, я Петя, а вы Сергей, а года мне 22, и – о да! - мне очень приятно. Пошли!

Петя поволок Сергея к проспекту. Мороз крепчал, и хотя Пете приходилось изрядно трудиться, и он даже запыхался, руки его в плохоньких перчатках очень страдали от холода. Сергей же останавливался у каждой рекламной тумбы и длинно комментировал все на ней написанное, сгибаясь от хохота. Когда же Сергей заметил на перекрестке двух регулировщиков, его разобрал такой смех, что он упал в снег, и Петя долго не мог его поднять.

Так они добрались до станции метро. Там дежурили таксисты, они курили у своих машин, притопывая ногами от холода. Петя кинулся к ним, но никто в такую даль и по таким «пробкам» ехать не захотел. На Петю, на котором повис Сергей, таксисты смотрели с любопытством, но без сочувствия. Тут Сергей понял, что ему отказывают, пришел в негодование, принялся размахивать руками и выкрикивать угрозы. Таксисты заинтересованно собрались вокруг Пети и Сергея в кружок. Сергей вдруг изловчился, выхватил у одного из них сигарету, бросил на снег и топнул по ней непослушной ногой. Вид у Сергея при этом был такой торжествующий, будто он только что доказал сложнейшую теорему. Таксист окаменел лицом, подобрался, стиснул кулаки и угрожающе шагнул к Сергею. Петя бросился между ними: он умолял, жестикулируя, нес какую-то околесицу, но таксистов это убедило. Они, ворча, стали расходиться. «Уводи его отсюда», - кинул один из них Пете.

Петя потащил Сергея дальше. Ему казалось, что Сергей стал тяжелее, кроме того, стычка с таксистами настроила Сергея на задиристый лад, и на углу возле Собора он набросился на какой-то мини-автобус, вцепившись в зеркало заднего вида. По счастью, зеркало он оторвать не смог, а в автомобиле никого не оказалось, так что этот инцидент обошелся без последствий. «Нет, пусть он паркует как положено!» - кричал Сергей. – А мы с… Как тебя? Сколько лет? Сергей! – а мы ему сейчас покажем!»

Наконец, когда они преодолели очередное снежное препятствие, им повстречался таксист, который сразу же согласился отвезти Сергея домой, причем за плату весьма умеренную. Сергей, усевшись в машину, как будто бы протрезвел, посмотрел на Петю прямо и осмысленно и, прощаясь, даже назвал его по имени.
Петя сердечно поблагодарил таксиста, захлопнул дверцу и посмотрел на часы. Он провозился почти полтора часа! Петины руки и ноги дрожали от усталости, но он испытывал такое облегчение, что домой он отправился почти бегом.

Таксист и пассажир проводили Петю глазами, а потом переглянулись. Таксист заворчал:

- Что ж так долго-то? Ты попробуй в этой таратайке посидеть! Затекло все!

- Скользко очень… Да и стал ты далеко. Мы где договаривались? Ну, все: домой! Праздник на носу!

И прямо на глазах изумленных прохожих машина растаяла в морозном воздухе, слившись со светом городских огней и звезд.

2013, 2016, 2017

Рассказ почему-то непредусмотренного здесь жанра "Рождественская история". Неплохо бы добавить - и рождественские истории, и пасхальные, ибо таких жанров есть!





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-01-07 08:11:47
Переглядів сторінки твору 782
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.736
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній