Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
madame iren
После университета, когда по воле КГБ меня, филолога, судьба забросила в Институт проблем литья, который находился на окраине Киева, в Святошино, я брал уроки французского у мадам Ирен. Не помню ее отчества, как и того, называл ли ее кто-нибудь по имени-отчеству. Мадам Ирен – и все. Плата за уроки была символической, так как, зная, что приходил я после рабочего дня, учительница перво-наперво кормила меня и лишь потом приступала к занятиям. Большей частью это были непринужденные беседы о жизни.
Помню, как-то ранней весной, когда журавли возвращались домой и в старенький-старенький, как и сама моя учительница, домик донеслось их пронзительно печальное “кру-кру...”, мадам Ирен пригласила меня прогуляться по лесу. Потревоженные весенним ветерком, глухо перешептывались о чем-то своем высоченные сосны. Из-за их густой кроны почти не было видно неба... Я вел учительницу под руку. Идти ей было тяжело, и мы часто останавливались. В каком-то месте, где сосны как бы расступились, чтобы преподнести нам кружочек небесной лазури, мадам Ирен высвободила руку и подняла ее вверх:
-Regardez, s’il vous plait! C’est le ciel ma Nice…
Я не стал спрашивать, почему на Украине, в Киеве, вдруг оказалось небо Ниццы - южного города Франции, так как по тону, которым произнесла эту короткую фразу учительница, понял, что ей хочется именно сейчас поделиться чем-то глубоко заветным.
– Давным-давно, когда была я совсем молоденькой и грациозной, в составе балетной труппы приехала в Киев. Гастроли проходили успешно, нас постоянно засыпали цветами. Скажу вам по секрету, что не знаю как другие артисты, а балерины – страшно ревнивый народ. За лишний хлопок или там букетик мы готовы были вцепиться в горло друг дружке.
Я недоверчиво посмотрел на свою спутницу и, даже представив ее молодой, не поверил сказанному.
– Можете не верить, но так было и так наверняка будет. Без зависти и ревности искусство мертво. Ну, да не об этом я хотела рассказать. А о том, что во время гастролей за мной начал ухаживать очень симпатичный киевлянин. Не блистал он особой красотой, как мои партнеры, но покорял какой-то неподдельной душевной теплотой. Словом, мы полюбили друг друга. Да так, что по окончании гастролей я решила на какое-то время остаться в Киеве... А тут революция, гражданская война, постоянная смена властей. Так и осталась я здесь, получив вместо Франции только большую любовь и преданность Семика да еще вот этот кусочек неба Ниццы...
...Мои дорогие Филемон и Бавкида давно уже из Святошино неспешно перешли в рай. И только сейчас по отдельным фразам, будто по кусочкам смальты, я пытаюсь составить мозаику их мироощущения. Хоть об этом ни разу не говорилось, были они не просто евреями, но еще и симпатизировали Израилю, что в то время не считалось само собой разумеющимся.
Помнится, в первый день Шестидневной войны я, кажется, неодобрительно высказался о том, что Израиль, дескать, первым напал на своих соседей. Мадам Ирен по-матерински грустно-грустно так посмотрела на меня своими красивыми карими глазами и ничего не сказала. А всегда тихий и даже застенчивый онкль Семик, как мы, ученики, называли ее супруга, на сей раз не был похож на себя:
– Извините за грубость, месье, но что бы вы сделали, если бы вам вдруг закрыли задний проход?..
От неожиданности я не знал, что ответить. А дядя Семик, то ли не выдержав моей наивности, то ли от чрезмерного волнения, чтобы просто перевести дыхание, вышел во двор. Вскоре возвратился, еще раз извинился и раскрыл смысл того, что назвал “задним проходом”. Оказалось, что он имел в виду Аккабский пролив. Закрыв его, Египет просто-напросто лишал Израиль выхода в Красное море и дальше – в Индийский океан. Этим, а еще и неоправданной концентрацией армейских подразделений на всех границах и вынуждено было еврейское государство первым начать боевые действия, уничтожив сразу же практически всю авиацию своих недругов. Как говорится, лучший способ защиты – нападение. А после этого мадам Ирен и Семик прочитали мне такую лекцию об Израиле, о сионизме, что куда там многим нынешним работникам Сохнута. И если моя семья сейчас здесь, в Эрец Исраэль, то это и заслуга скромной четы из Святошино. Да будет память о них благословенна!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
madame iren
После университета, когда по воле КГБ меня, филолога, судьба забросила в Институт проблем литья, который находился на окраине Киева, в Святошино, я брал уроки французского у мадам Ирен. Не помню ее отчества, как и того, называл ли ее кто-нибудь по имени-отчеству. Мадам Ирен – и все. Плата за уроки была символической, так как, зная, что приходил я после рабочего дня, учительница перво-наперво кормила меня и лишь потом приступала к занятиям. Большей частью это были непринужденные беседы о жизни.
Помню, как-то ранней весной, когда журавли возвращались домой и в старенький-старенький, как и сама моя учительница, домик донеслось их пронзительно печальное “кру-кру...”, мадам Ирен пригласила меня прогуляться по лесу. Потревоженные весенним ветерком, глухо перешептывались о чем-то своем высоченные сосны. Из-за их густой кроны почти не было видно неба... Я вел учительницу под руку. Идти ей было тяжело, и мы часто останавливались. В каком-то месте, где сосны как бы расступились, чтобы преподнести нам кружочек небесной лазури, мадам Ирен высвободила руку и подняла ее вверх:
-Regardez, s’il vous plait! C’est le ciel ma Nice…
Я не стал спрашивать, почему на Украине, в Киеве, вдруг оказалось небо Ниццы - южного города Франции, так как по тону, которым произнесла эту короткую фразу учительница, понял, что ей хочется именно сейчас поделиться чем-то глубоко заветным.
– Давным-давно, когда была я совсем молоденькой и грациозной, в составе балетной труппы приехала в Киев. Гастроли проходили успешно, нас постоянно засыпали цветами. Скажу вам по секрету, что не знаю как другие артисты, а балерины – страшно ревнивый народ. За лишний хлопок или там букетик мы готовы были вцепиться в горло друг дружке.
Я недоверчиво посмотрел на свою спутницу и, даже представив ее молодой, не поверил сказанному.
– Можете не верить, но так было и так наверняка будет. Без зависти и ревности искусство мертво. Ну, да не об этом я хотела рассказать. А о том, что во время гастролей за мной начал ухаживать очень симпатичный киевлянин. Не блистал он особой красотой, как мои партнеры, но покорял какой-то неподдельной душевной теплотой. Словом, мы полюбили друг друга. Да так, что по окончании гастролей я решила на какое-то время остаться в Киеве... А тут революция, гражданская война, постоянная смена властей. Так и осталась я здесь, получив вместо Франции только большую любовь и преданность Семика да еще вот этот кусочек неба Ниццы...
...Мои дорогие Филемон и Бавкида давно уже из Святошино неспешно перешли в рай. И только сейчас по отдельным фразам, будто по кусочкам смальты, я пытаюсь составить мозаику их мироощущения. Хоть об этом ни разу не говорилось, были они не просто евреями, но еще и симпатизировали Израилю, что в то время не считалось само собой разумеющимся.
Помнится, в первый день Шестидневной войны я, кажется, неодобрительно высказался о том, что Израиль, дескать, первым напал на своих соседей. Мадам Ирен по-матерински грустно-грустно так посмотрела на меня своими красивыми карими глазами и ничего не сказала. А всегда тихий и даже застенчивый онкль Семик, как мы, ученики, называли ее супруга, на сей раз не был похож на себя:
– Извините за грубость, месье, но что бы вы сделали, если бы вам вдруг закрыли задний проход?..
От неожиданности я не знал, что ответить. А дядя Семик, то ли не выдержав моей наивности, то ли от чрезмерного волнения, чтобы просто перевести дыхание, вышел во двор. Вскоре возвратился, еще раз извинился и раскрыл смысл того, что назвал “задним проходом”. Оказалось, что он имел в виду Аккабский пролив. Закрыв его, Египет просто-напросто лишал Израиль выхода в Красное море и дальше – в Индийский океан. Этим, а еще и неоправданной концентрацией армейских подразделений на всех границах и вынуждено было еврейское государство первым начать боевые действия, уничтожив сразу же практически всю авиацию своих недругов. Как говорится, лучший способ защиты – нападение. А после этого мадам Ирен и Семик прочитали мне такую лекцию об Израиле, о сионизме, что куда там многим нынешним работникам Сохнута. И если моя семья сейчас здесь, в Эрец Исраэль, то это и заслуга скромной четы из Святошино. Да будет память о них благословенна!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Столицею для вір усіх нехай Єрусалим пребуде"
• Перейти на сторінку •
"Халіна Посьвятовска (1935-1967)"
• Перейти на сторінку •
"Халіна Посьвятовска (1935-1967)"
Про публікацію
