ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
madame iren
После университета, когда по воле КГБ меня, филолога, судьба забросила в Институт проблем литья, который находился на окраине Киева, в Святошино, я брал уроки французского у мадам Ирен. Не помню ее отчества, как и того, называл ли ее кто-нибудь по имени-отчеству. Мадам Ирен – и все. Плата за уроки была символической, так как, зная, что приходил я после рабочего дня, учительница перво-наперво кормила меня и лишь потом приступала к занятиям. Большей частью это были непринужденные беседы о жизни.
Помню, как-то ранней весной, когда журавли возвращались домой и в старенький-старенький, как и сама моя учительница, домик донеслось их пронзительно печальное “кру-кру...”, мадам Ирен пригласила меня прогуляться по лесу. Потревоженные весенним ветерком, глухо перешептывались о чем-то своем высоченные сосны. Из-за их густой кроны почти не было видно неба... Я вел учительницу под руку. Идти ей было тяжело, и мы часто останавливались. В каком-то месте, где сосны как бы расступились, чтобы преподнести нам кружочек небесной лазури, мадам Ирен высвободила руку и подняла ее вверх:
-Regardez, s’il vous plait! C’est le ciel ma Nice…
Я не стал спрашивать, почему на Украине, в Киеве, вдруг оказалось небо Ниццы - южного города Франции, так как по тону, которым произнесла эту короткую фразу учительница, понял, что ей хочется именно сейчас поделиться чем-то глубоко заветным.
– Давным-давно, когда была я совсем молоденькой и грациозной, в составе балетной труппы приехала в Киев. Гастроли проходили успешно, нас постоянно засыпали цветами. Скажу вам по секрету, что не знаю как другие артисты, а балерины – страшно ревнивый народ. За лишний хлопок или там букетик мы готовы были вцепиться в горло друг дружке.
Я недоверчиво посмотрел на свою спутницу и, даже представив ее молодой, не поверил сказанному.
– Можете не верить, но так было и так наверняка будет. Без зависти и ревности искусство мертво. Ну, да не об этом я хотела рассказать. А о том, что во время гастролей за мной начал ухаживать очень симпатичный киевлянин. Не блистал он особой красотой, как мои партнеры, но покорял какой-то неподдельной душевной теплотой. Словом, мы полюбили друг друга. Да так, что по окончании гастролей я решила на какое-то время остаться в Киеве... А тут революция, гражданская война, постоянная смена властей. Так и осталась я здесь, получив вместо Франции только большую любовь и преданность Семика да еще вот этот кусочек неба Ниццы...
...Мои дорогие Филемон и Бавкида давно уже из Святошино неспешно перешли в рай. И только сейчас по отдельным фразам, будто по кусочкам смальты, я пытаюсь составить мозаику их мироощущения. Хоть об этом ни разу не говорилось, были они не просто евреями, но еще и симпатизировали Израилю, что в то время не считалось само собой разумеющимся.
Помнится, в первый день Шестидневной войны я, кажется, неодобрительно высказался о том, что Израиль, дескать, первым напал на своих соседей. Мадам Ирен по-матерински грустно-грустно так посмотрела на меня своими красивыми карими глазами и ничего не сказала. А всегда тихий и даже застенчивый онкль Семик, как мы, ученики, называли ее супруга, на сей раз не был похож на себя:
– Извините за грубость, месье, но что бы вы сделали, если бы вам вдруг закрыли задний проход?..
От неожиданности я не знал, что ответить. А дядя Семик, то ли не выдержав моей наивности, то ли от чрезмерного волнения, чтобы просто перевести дыхание, вышел во двор. Вскоре возвратился, еще раз извинился и раскрыл смысл того, что назвал “задним проходом”. Оказалось, что он имел в виду Аккабский пролив. Закрыв его, Египет просто-напросто лишал Израиль выхода в Красное море и дальше – в Индийский океан. Этим, а еще и неоправданной концентрацией армейских подразделений на всех границах и вынуждено было еврейское государство первым начать боевые действия, уничтожив сразу же практически всю авиацию своих недругов. Как говорится, лучший способ защиты – нападение. А после этого мадам Ирен и Семик прочитали мне такую лекцию об Израиле, о сионизме, что куда там многим нынешним работникам Сохнута. И если моя семья сейчас здесь, в Эрец Исраэль, то это и заслуга скромной четы из Святошино. Да будет память о них благословенна!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
madame iren
После университета, когда по воле КГБ меня, филолога, судьба забросила в Институт проблем литья, который находился на окраине Киева, в Святошино, я брал уроки французского у мадам Ирен. Не помню ее отчества, как и того, называл ли ее кто-нибудь по имени-отчеству. Мадам Ирен – и все. Плата за уроки была символической, так как, зная, что приходил я после рабочего дня, учительница перво-наперво кормила меня и лишь потом приступала к занятиям. Большей частью это были непринужденные беседы о жизни.
Помню, как-то ранней весной, когда журавли возвращались домой и в старенький-старенький, как и сама моя учительница, домик донеслось их пронзительно печальное “кру-кру...”, мадам Ирен пригласила меня прогуляться по лесу. Потревоженные весенним ветерком, глухо перешептывались о чем-то своем высоченные сосны. Из-за их густой кроны почти не было видно неба... Я вел учительницу под руку. Идти ей было тяжело, и мы часто останавливались. В каком-то месте, где сосны как бы расступились, чтобы преподнести нам кружочек небесной лазури, мадам Ирен высвободила руку и подняла ее вверх:
-Regardez, s’il vous plait! C’est le ciel ma Nice…
Я не стал спрашивать, почему на Украине, в Киеве, вдруг оказалось небо Ниццы - южного города Франции, так как по тону, которым произнесла эту короткую фразу учительница, понял, что ей хочется именно сейчас поделиться чем-то глубоко заветным.
– Давным-давно, когда была я совсем молоденькой и грациозной, в составе балетной труппы приехала в Киев. Гастроли проходили успешно, нас постоянно засыпали цветами. Скажу вам по секрету, что не знаю как другие артисты, а балерины – страшно ревнивый народ. За лишний хлопок или там букетик мы готовы были вцепиться в горло друг дружке.
Я недоверчиво посмотрел на свою спутницу и, даже представив ее молодой, не поверил сказанному.
– Можете не верить, но так было и так наверняка будет. Без зависти и ревности искусство мертво. Ну, да не об этом я хотела рассказать. А о том, что во время гастролей за мной начал ухаживать очень симпатичный киевлянин. Не блистал он особой красотой, как мои партнеры, но покорял какой-то неподдельной душевной теплотой. Словом, мы полюбили друг друга. Да так, что по окончании гастролей я решила на какое-то время остаться в Киеве... А тут революция, гражданская война, постоянная смена властей. Так и осталась я здесь, получив вместо Франции только большую любовь и преданность Семика да еще вот этот кусочек неба Ниццы...
...Мои дорогие Филемон и Бавкида давно уже из Святошино неспешно перешли в рай. И только сейчас по отдельным фразам, будто по кусочкам смальты, я пытаюсь составить мозаику их мироощущения. Хоть об этом ни разу не говорилось, были они не просто евреями, но еще и симпатизировали Израилю, что в то время не считалось само собой разумеющимся.
Помнится, в первый день Шестидневной войны я, кажется, неодобрительно высказался о том, что Израиль, дескать, первым напал на своих соседей. Мадам Ирен по-матерински грустно-грустно так посмотрела на меня своими красивыми карими глазами и ничего не сказала. А всегда тихий и даже застенчивый онкль Семик, как мы, ученики, называли ее супруга, на сей раз не был похож на себя:
– Извините за грубость, месье, но что бы вы сделали, если бы вам вдруг закрыли задний проход?..
От неожиданности я не знал, что ответить. А дядя Семик, то ли не выдержав моей наивности, то ли от чрезмерного волнения, чтобы просто перевести дыхание, вышел во двор. Вскоре возвратился, еще раз извинился и раскрыл смысл того, что назвал “задним проходом”. Оказалось, что он имел в виду Аккабский пролив. Закрыв его, Египет просто-напросто лишал Израиль выхода в Красное море и дальше – в Индийский океан. Этим, а еще и неоправданной концентрацией армейских подразделений на всех границах и вынуждено было еврейское государство первым начать боевые действия, уничтожив сразу же практически всю авиацию своих недругов. Как говорится, лучший способ защиты – нападение. А после этого мадам Ирен и Семик прочитали мне такую лекцию об Израиле, о сионизме, что куда там многим нынешним работникам Сохнута. И если моя семья сейчас здесь, в Эрец Исраэль, то это и заслуга скромной четы из Святошино. Да будет память о них благословенна!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Столицею для вір усіх нехай Єрусалим пребуде"
• Перейти на сторінку •
"Халіна Посьвятовска (1935-1967)"
• Перейти на сторінку •
"Халіна Посьвятовска (1935-1967)"
Про публікацію