ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
madame iren
После университета, когда по воле КГБ меня, филолога, судьба забросила в Институт проблем литья, который находился на окраине Киева, в Святошино, я брал уроки французского у мадам Ирен. Не помню ее отчества, как и того, называл ли ее кто-нибудь по имени-отчеству. Мадам Ирен – и все. Плата за уроки была символической, так как, зная, что приходил я после рабочего дня, учительница перво-наперво кормила меня и лишь потом приступала к занятиям. Большей частью это были непринужденные беседы о жизни.
Помню, как-то ранней весной, когда журавли возвращались домой и в старенький-старенький, как и сама моя учительница, домик донеслось их пронзительно печальное “кру-кру...”, мадам Ирен пригласила меня прогуляться по лесу. Потревоженные весенним ветерком, глухо перешептывались о чем-то своем высоченные сосны. Из-за их густой кроны почти не было видно неба... Я вел учительницу под руку. Идти ей было тяжело, и мы часто останавливались. В каком-то месте, где сосны как бы расступились, чтобы преподнести нам кружочек небесной лазури, мадам Ирен высвободила руку и подняла ее вверх:
-Regardez, s’il vous plait! C’est le ciel ma Nice…
Я не стал спрашивать, почему на Украине, в Киеве, вдруг оказалось небо Ниццы - южного города Франции, так как по тону, которым произнесла эту короткую фразу учительница, понял, что ей хочется именно сейчас поделиться чем-то глубоко заветным.
– Давным-давно, когда была я совсем молоденькой и грациозной, в составе балетной труппы приехала в Киев. Гастроли проходили успешно, нас постоянно засыпали цветами. Скажу вам по секрету, что не знаю как другие артисты, а балерины – страшно ревнивый народ. За лишний хлопок или там букетик мы готовы были вцепиться в горло друг дружке.
Я недоверчиво посмотрел на свою спутницу и, даже представив ее молодой, не поверил сказанному.
– Можете не верить, но так было и так наверняка будет. Без зависти и ревности искусство мертво. Ну, да не об этом я хотела рассказать. А о том, что во время гастролей за мной начал ухаживать очень симпатичный киевлянин. Не блистал он особой красотой, как мои партнеры, но покорял какой-то неподдельной душевной теплотой. Словом, мы полюбили друг друга. Да так, что по окончании гастролей я решила на какое-то время остаться в Киеве... А тут революция, гражданская война, постоянная смена властей. Так и осталась я здесь, получив вместо Франции только большую любовь и преданность Семика да еще вот этот кусочек неба Ниццы...
...Мои дорогие Филемон и Бавкида давно уже из Святошино неспешно перешли в рай. И только сейчас по отдельным фразам, будто по кусочкам смальты, я пытаюсь составить мозаику их мироощущения. Хоть об этом ни разу не говорилось, были они не просто евреями, но еще и симпатизировали Израилю, что в то время не считалось само собой разумеющимся.
Помнится, в первый день Шестидневной войны я, кажется, неодобрительно высказался о том, что Израиль, дескать, первым напал на своих соседей. Мадам Ирен по-матерински грустно-грустно так посмотрела на меня своими красивыми карими глазами и ничего не сказала. А всегда тихий и даже застенчивый онкль Семик, как мы, ученики, называли ее супруга, на сей раз не был похож на себя:
– Извините за грубость, месье, но что бы вы сделали, если бы вам вдруг закрыли задний проход?..
От неожиданности я не знал, что ответить. А дядя Семик, то ли не выдержав моей наивности, то ли от чрезмерного волнения, чтобы просто перевести дыхание, вышел во двор. Вскоре возвратился, еще раз извинился и раскрыл смысл того, что назвал “задним проходом”. Оказалось, что он имел в виду Аккабский пролив. Закрыв его, Египет просто-напросто лишал Израиль выхода в Красное море и дальше – в Индийский океан. Этим, а еще и неоправданной концентрацией армейских подразделений на всех границах и вынуждено было еврейское государство первым начать боевые действия, уничтожив сразу же практически всю авиацию своих недругов. Как говорится, лучший способ защиты – нападение. А после этого мадам Ирен и Семик прочитали мне такую лекцию об Израиле, о сионизме, что куда там многим нынешним работникам Сохнута. И если моя семья сейчас здесь, в Эрец Исраэль, то это и заслуга скромной четы из Святошино. Да будет память о них благословенна!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
madame iren
После университета, когда по воле КГБ меня, филолога, судьба забросила в Институт проблем литья, который находился на окраине Киева, в Святошино, я брал уроки французского у мадам Ирен. Не помню ее отчества, как и того, называл ли ее кто-нибудь по имени-отчеству. Мадам Ирен – и все. Плата за уроки была символической, так как, зная, что приходил я после рабочего дня, учительница перво-наперво кормила меня и лишь потом приступала к занятиям. Большей частью это были непринужденные беседы о жизни.
Помню, как-то ранней весной, когда журавли возвращались домой и в старенький-старенький, как и сама моя учительница, домик донеслось их пронзительно печальное “кру-кру...”, мадам Ирен пригласила меня прогуляться по лесу. Потревоженные весенним ветерком, глухо перешептывались о чем-то своем высоченные сосны. Из-за их густой кроны почти не было видно неба... Я вел учительницу под руку. Идти ей было тяжело, и мы часто останавливались. В каком-то месте, где сосны как бы расступились, чтобы преподнести нам кружочек небесной лазури, мадам Ирен высвободила руку и подняла ее вверх:
-Regardez, s’il vous plait! C’est le ciel ma Nice…
Я не стал спрашивать, почему на Украине, в Киеве, вдруг оказалось небо Ниццы - южного города Франции, так как по тону, которым произнесла эту короткую фразу учительница, понял, что ей хочется именно сейчас поделиться чем-то глубоко заветным.
– Давным-давно, когда была я совсем молоденькой и грациозной, в составе балетной труппы приехала в Киев. Гастроли проходили успешно, нас постоянно засыпали цветами. Скажу вам по секрету, что не знаю как другие артисты, а балерины – страшно ревнивый народ. За лишний хлопок или там букетик мы готовы были вцепиться в горло друг дружке.
Я недоверчиво посмотрел на свою спутницу и, даже представив ее молодой, не поверил сказанному.
– Можете не верить, но так было и так наверняка будет. Без зависти и ревности искусство мертво. Ну, да не об этом я хотела рассказать. А о том, что во время гастролей за мной начал ухаживать очень симпатичный киевлянин. Не блистал он особой красотой, как мои партнеры, но покорял какой-то неподдельной душевной теплотой. Словом, мы полюбили друг друга. Да так, что по окончании гастролей я решила на какое-то время остаться в Киеве... А тут революция, гражданская война, постоянная смена властей. Так и осталась я здесь, получив вместо Франции только большую любовь и преданность Семика да еще вот этот кусочек неба Ниццы...
...Мои дорогие Филемон и Бавкида давно уже из Святошино неспешно перешли в рай. И только сейчас по отдельным фразам, будто по кусочкам смальты, я пытаюсь составить мозаику их мироощущения. Хоть об этом ни разу не говорилось, были они не просто евреями, но еще и симпатизировали Израилю, что в то время не считалось само собой разумеющимся.
Помнится, в первый день Шестидневной войны я, кажется, неодобрительно высказался о том, что Израиль, дескать, первым напал на своих соседей. Мадам Ирен по-матерински грустно-грустно так посмотрела на меня своими красивыми карими глазами и ничего не сказала. А всегда тихий и даже застенчивый онкль Семик, как мы, ученики, называли ее супруга, на сей раз не был похож на себя:
– Извините за грубость, месье, но что бы вы сделали, если бы вам вдруг закрыли задний проход?..
От неожиданности я не знал, что ответить. А дядя Семик, то ли не выдержав моей наивности, то ли от чрезмерного волнения, чтобы просто перевести дыхание, вышел во двор. Вскоре возвратился, еще раз извинился и раскрыл смысл того, что назвал “задним проходом”. Оказалось, что он имел в виду Аккабский пролив. Закрыв его, Египет просто-напросто лишал Израиль выхода в Красное море и дальше – в Индийский океан. Этим, а еще и неоправданной концентрацией армейских подразделений на всех границах и вынуждено было еврейское государство первым начать боевые действия, уничтожив сразу же практически всю авиацию своих недругов. Как говорится, лучший способ защиты – нападение. А после этого мадам Ирен и Семик прочитали мне такую лекцию об Израиле, о сионизме, что куда там многим нынешним работникам Сохнута. И если моя семья сейчас здесь, в Эрец Исраэль, то это и заслуга скромной четы из Святошино. Да будет память о них благословенна!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Столицею для вір усіх нехай Єрусалим пребуде"
• Перейти на сторінку •
"Халіна Посьвятовска (1935-1967)"
• Перейти на сторінку •
"Халіна Посьвятовска (1935-1967)"
Про публікацію