***
таврований довічним вигнанням
безмовно гнаний голосу данням
я – Вічним Жидом горнім пілігримом
упав у тебе, мій Єрусалиме…
знов розітнувшись на твоїх гробах
в пил розсипався на твоїх горбах…
із пороху – стенався в плоті страх
творящим словом вічного ruah …
кричав тобі своє «не я! не я!
я – неміч… подивись, душа моя
безцільна… безнадійна мов броня
кривавих сліз моїх… о ні! не я… не я…
не я!..» мій вічний Храм… з таким трудом
я зміг не оглянутись на Содом
я знову над розореним гніздом…
я знову
сам один
перед судом…
***
відкинутими часом манівцями
коріннями у вічності без дна
до мене прихилившись камінцями
про юний Храм заплакала Стіна…
і тихий ледь відчутний голос Бога
шептав Ім’я повіривши мені
в приречення моє до діалогу
у моє серце в чистому вогні…
***
Твоє в мені – увись!
моє – кудись… і щезло…
я – пролетівши крізь
переступивши через
глухі пороги догм
курильниці кумирів –
в ім’я таємне – Бог –
в німе похмілля миру…
***
біль сирітства реве пророками…
звіра загнаність… одинокими
всі підуть… свої рани ятрячи
і не чуючи… і не бачачи…
за серпневими зорепадами
тишину вбивати тирадами
ради декількох звуків Імені…
я життя на Ім’я це виміняв…
***
на протязі холодних полюсів
мене залишило збентеження часів…
заброджене вино… завершення молитви…
архіви створені… сувої перевиті…
скотилась мова у тлумачення закону…
у мовлення… у труби Єрихону…
всі тексти
всіх часів
у тиші і безпеці
Бог ревно береже в своїй бібліотеці…
_____________
ruah (давньоєвр.) – у Книзі Буття – дух, дихання, Дух Божий, котрого Яхве вдихнув у Адама.