
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
2025.09.18
21:16
Тендітні вії додолу опускаю,
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
2025.09.18
19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
2025.09.18
18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
ІЗ ДНА ІСТОРІЇ
Домашні вороженьки
Прелюдія
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.
І(їхні апетити)
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.
Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.
І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.
Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.
Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.
На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.
І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
.............................
А кізяки облюбували
майор запасу і сєкіст.
У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.
Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – ляп! Ура! Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.
Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.
Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.
А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.
А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.
А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.
У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.
На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?
Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.
Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.
Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,
Саділі жито і овес,
на зиму сєяли квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.
Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!
На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.
Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.
Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.
А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.
Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.
..............................
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.
Далі буде
* – абревіатура змія особливо ядовита.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Домашні вороженьки
або сага «О соседях» (гротеск)
ЧАСТИНА ПЕРША
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.
Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.
І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.
Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.
Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.
На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.
І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
.............................
А кізяки облюбували
майор запасу і сєкіст.
У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.
Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – ляп! Ура! Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.
Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.
Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.
А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.
А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.
А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.
У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.
На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?
Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.
Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.
Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,
Саділі жито і овес,
на зиму сєяли квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.
Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!
На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.
Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.
Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.
А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.
Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.
..............................
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.
Далі буде
* – абревіатура змія особливо ядовита.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію