Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.14
20:43
Ще ловить сонце хитрим неводом своїм
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
2026.10.14
19:35
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
2026.10.14
14:20
Не спіши у час важких прозрінь,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
2026.10.14
12:08
щось написати я хотів
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
2026.10.14
11:19
Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького (Мацуцького) — це сучасна патріотична поезія, написана в червні 2025 року та присвячена полеглим українським воїнам і пам'яті героїв. У творі переплітаються мотиви трагічної втрати, незламності та відсилки
2026.10.14
06:43
Не думав я, що чутиму колись
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
2026.10.13
20:55
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
2026.10.13
19:53
Христосових молитва лине
бо разом ми будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
бо разом ми будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
2026.10.13
15:12
Що відбувається у світі?
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
2026.10.13
14:44
Він прокидався в лісі,
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
2026.10.13
10:46
Де ви, герої діорами
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
2026.10.13
10:06
У Баден-Бадені москалики* й цикади,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
2026.10.13
07:35
Знову осінь: дощ і сирість,
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
2026.10.12
22:04
у кращому разі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
2026.10.12
17:23
Наступний дубль? . .
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
2026.10.12
15:28
Жовтень ступає у шовкових шатах,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
ІЗ ДНА ІСТОРІЇ
Домашні вороженьки
Прелюдія
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.
І(їхні апетити)
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.
Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.
І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.
Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.
Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.
На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.
І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
.............................
А кізяки облюбували
майор запасу і сєкіст.
У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.
Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – ляп! Ура! Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.
Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.
Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.
А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.
А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.
А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.
У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.
На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?
Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.
Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.
Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,
Саділі жито і овес,
на зиму сєяли квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.
Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!
На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.
Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.
Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.
А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.
Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.
..............................
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.
Далі буде
* – абревіатура змія особливо ядовита.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Домашні вороженьки
або сага «О соседях» (гротеск)
ЧАСТИНА ПЕРША
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.
Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.
І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.
Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.
Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.
На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.
І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
.............................
А кізяки облюбували
майор запасу і сєкіст.
У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.
Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – ляп! Ура! Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.
Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.
Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.
А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.
А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.
А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.
У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.
На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?
Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.
Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.
Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,
Саділі жито і овес,
на зиму сєяли квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.
Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!
На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.
Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.
Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.
А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.
Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.
..............................
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.
Далі буде
* – абревіатура змія особливо ядовита.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
