Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
2025.11.20
07:42
За рогом тут кіношку
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
ІЗ ДНА ІСТОРІЇ
Домашні вороженьки
Прелюдія
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.
І(їхні апетити)
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.
Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.
І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.
Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.
Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.
На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.
І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
.............................
А кізяки облюбували
майор запасу і сєкіст.
У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.
Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – ляп! Ура! Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.
Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.
Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.
А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.
А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.
А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.
У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.
На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?
Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.
Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.
Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,
Саділі жито і овес,
на зиму сєяли квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.
Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!
На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.
Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.
Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.
А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.
Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.
..............................
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.
Далі буде
* – абревіатура змія особливо ядовита.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Домашні вороженьки
або сага «О соседях» (гротеск)
ЧАСТИНА ПЕРША
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.
Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.
І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.
Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.
Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.
На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.
І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
.............................
А кізяки облюбували
майор запасу і сєкіст.
У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.
Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – ляп! Ура! Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.
Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.
Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.
А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.
А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.
А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.
У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.
На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?
Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.
Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.
Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,
Саділі жито і овес,
на зиму сєяли квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.
Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!
На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.
Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.
Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.
А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.
Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.
..............................
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.
Далі буде
* – абревіатура змія особливо ядовита.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
