Ще од Езопа хто не зна про хитру вдачу Лиса?
Хто б міг його перехитрить? – Tакі ще не знайшлися.
Не силою він спокушав невдах, а словом підлабузним,
І в лестощах його ох, стільки ж бо загрузло...
Та, як не дивно, на хитруна знайшлася теж причина,
Що навіки його рідню брехати відучила.
А було так: зі шматом м’яса Ворона всілася на віття дуба.
Тільки намірилась розкошувать, як чує: «Люба!»
«За кого, Лисе, ти мене приймаєш? Чи хоч знаєш?»
«Орлиця ти, що з волі Зевса для мене харч шукає».
Уперше доводиться Вороні слова такії чути.
Найчастіш: «Анахтимка! Злодійка проклятуща!»
«Хай буде так,- подумала,- як Лисові здається.
Що м’ясо, як серце он так гучно б’ється?!
Проковтну непроханую слину
І посланцю Зевеса шмат м’яса кину».
Хитрун і баламута підхопив те м’ясо ще в повітрі
І... опинивсь невдовзі аж на тому світі:
(Пацюків селюк наміривсь покарати –
М’ясо отруєне поклав десь поза хатою).
P.S.
Як винайти таке щось для лакузи,
що лиже зад, аби прибитись в друзі.
---------------------------------------------------------------
Як на мене, дотеперішнє походження слова «лакуза» від «лакей» не відповідає дійсності. Ось і Святослав Караванський у «Практичному словнику української мови (друге видання, доповнене і перероблене) запевняє, що воно від «лайка»-«лакей». Натомість майже збігається фонетично івритське «акуз» (сідниця) з префіксом «л», що означає напрямок, до чогось (див. Барух Подольський «Новейший иврит-русский словарь». Иерусалим, «Иврус», 2007, стр.572).