Вони ішли, ішли й не озирались
чи де погас вогонь, чи ще горить.
Із вірою вперед ішли, не знали,
що жити залишалося лиш мить.

Вони самі горіли, наче зорі,
вони зоріли іншим на путі...
Тепер хіба світлини договорять
усе, що не устиглось при житті.

Чи хтось гадав, що руки супостата
здіймуться, хижо знищуючи все?
Хтось не діждеться мужа, сина, тата...
Ще й досі душі догори несе...

І досі ворог з лютістю паплюжить
щойнайрідніше, і чужий, і свій.
Вмирають знову ті, що духом дужі,
не перейшовши цей останній бій.

І розпач темний накриває плечі
і гне донизу... але ж, брате, ні,
не даймося розрусі в цій хуртечі,
не здаймося у цій гіркій війні!

Згадаймо тих, хто йшов на барикади,
згадаймо їх і гляньмо догори,
нехай неблизько нині ще до правди,
та вже зійшли прозріння прапори.

Вони заклали перший камінь волі,
вони ступили на правдешній шлях,
і нам пора усім туди, доволі
ховатись по зосіблених кутках.

І до́ста* люті вже поміж собою,
буде́* плодити несусвітню рать,
пора ставати кожному до бою,
пора уже перемагать!

20.02.17 р.

*досить