І
Подяка Богу за мій кожний крок,
За подих вільний, непросту удачу
І за безцінний мудрості урок,
Який за серцем на роках відзначу.

Подяка Богу, що я йшов вперед,
Коли стіна з’являлась попереду
І за кохання надсолодкий мед
Й за гіркоту, як доважок, до меду.

Подяка Богу, що душа жива
І хоче щастя сонячного ранку,
Де так доречні теплоти слова
І прохолода в глиняному збанку.

Подяка Богу за усе, усе,
Що вже минуло та що бути має,
Що рік майбутній долі піднесе
І як любов нас міцно об’єднає.

Подяка Богу, що душа жива! …


ІІ
Вмирає тіло, а душа живе.
Вона страждає та від зла боронить
І б’є на сполох у небесні дзвони
До віри й честі щиро нас зове.

Ми ж грішники великі та злослови,
Живем в смішних ілюзіях щодня,
Нас Суд страшний не зупиня
І пекла нержавіючі окови.

Живемо нині наче в забутті:
Вчорашнім сні, наркозному тумані,
А наші справи добрі чи погані
Розсудить Бог на спільнім каятті.

Існуємо у війнах (просто жах!).
Конфлікти штучно вміємо творити,
Та не навчились душу так цінити,
Щоб з нею залишатись у віках!

Подяка Богу, що душа жива! …

м. Тернопіль.
23.03.1992 р.

(Перероблено і доповнено у 2012 р.)