Люди вміють любити, і ніяка війна чи криза цієї любові не сховає і не вб’є. В час війни особливо треба любити, бо любов знерухомлює зброю, спиняє злість, закриває рота ненависті. Війна починається з браку любові, зі сліпоти, коли перестаємо бачити іншу людину. Інша людина, ближній, перетворюється у ворога, ціль і мету злоби. Це перетворення починається у серці, переходить у мислення, озвучується і отруюює повітря, яким дихають інші. Інші, ближні, надихавшись і не маючи сил протистояти і любити, кажуть на це «так». І війна ликує…

Любити часто є боляче, бо на тебе вже навели приціл. Любити часто коштує, бо ненависть – це голод любові, що роз’їв у душі все добро. У любові часто вимагають розп’ястися, бо в нерозп’яту любов не повірять… Любов часто втрачає голос, бо не може перекричати війну. Любов часто з поламаними руками, бо, жадібно хапаючи все з її долонь, надламали їй руки. Любов часто боса, бо стоптала лабіринти заблудлих людських душ. Любов часто наче сліпа, бо від злоби у світі стає так темно, що її світло гасне…

Але любов занадто жива, щоб гнів, ненависть, війна чи смерть її зупинили. Любов навіть поламаними руками буде далі себе роздавати. Навіть босими ногами побіжить на край світу, щоб відігріти змерзлу від байдужості душу. Любов занадто щедра, щоб залишити померти від голоду хоча б одну особу, що прагне насититись нею. Любов ніхто ніколи не примусить припинити себе роздавати. Інакше вона припинить бути любов’ю, і світ просто зникне.

Але ні. Вона Любов, тому вічна. Як і Той, Хто любить.
03.03.15