« життя- це трагедія для тих, хто відчуває і комедія для тих, хто мислить»

Жан де Лабрюйєр

Пролог.
В 1991році припинив своє існування СРСР. Почалася нова доба в історії України і нові страждання більшості людей задля збагачення купки злодіїв, і хоча все почалося ще в кінці вісімдесятих- я починаю цю оповідь з 1993 року не випадково. Минув перший шок від зустрічі з диким капіталізмом, яким лякали комуністи свій народ ще з шкільної парти. Власне уся радянська система вбила в свідомість людей образ вовчого капіталізму настільки переконливо, що саме за цим образом і подобою колишні партократи і чиновники главків і міністерств кинулися грабувати і нищити усе, що було створено до них. Згодом і прості люди почали орієнтуватися в нових умовах розшарування соціуму на тих хто вкрав і тих, хто не мав що вкрасти.
1993 рік починався з оптимістичних заяв української влади. Кабмін приймав декрети, які повинні були раз і назавжди покінчити з галопуючою інфляцією. Були заморожені фонди заробітної плати, а державні підприємства повинні були доводити кожне підвищення цін на свою продукцію. Мас медіа обіцяли, що ці заходи не дадуть розкрутитися колесу інфляції. Тодішній віце-прем'єр і міністр економіки Віктор Пинзеник зі знанням справи заявив, що нещодавнє підвищення цін буде останнім, а до кінця року взагалі має настати стабілізація економіки і зниження темпів інфляції до 3% в місяць. Це було на початку року. Буквально відразу люди ще раз переконалися, що обіцянки влади- це завжди цяцянки і лише дурному в радість. Зростання цін почалося практично відразу після цих заяв і набирало обертів буквально кожного дня, забезпечивши за підсумками того ж року індекс інфляції в 10206%. Якщо на середину січня буханець житнього хліба коштував в середньому 33 крб., свинина - 825 крб. за кг, яловичина - 715 крб., літр молока - 79 крб., сметани - 352 крб., а десяток яєць - 344 крб., то до середині грудня хліб подорожчав до 2000 крб., свинина - до 53 911 крб., яловичина - до 35 566 крб., молоко - 4665 крб., сметана - 24 518 крб., яйця - 33 037 крб. Долар США в середньому коштував 4539 купоно- карбованців.
Все це супроводжувалося повсюдної зупинкою промислових підприємств: стара радянська економіка практично припиняла своє існування після розриву господарських зв’язків, припинення держзамовлення і зростання цін на російські енергоносії. Результатом стало масове зубожіння людей, для мільйонів з них цей рік став, в буквальному сенсі цього слова, голодним. Власне, саме крах української промисловості і став причиною гіперінфляції: уряду не стало з кого збирати податки, а приватники-комерсанти вважали головною своєю справою ніяких податків не платити і єдиним джерелом поповнення скарбниці став друкарський верстат.
Підприємствам, через відсутність грошей на рахунках, не залишалося нічого іншого як видавати зарплати ременями і кормом для свиней.
Народ вперше почув про приватизаційні ваучери, отримавши які в "Ощадбанку", кожен міг стати власником однієї п’яти десяти двох міліонної частини всенародного надбання. У грошах це "надбання" уряд оцінив в астрономічну суму - понад 520 трильйонів карбованців, тобто в 1993 році один ваучер коштував 10 млн 50 тисяч крб. На кінець року ці гроші перетворилися в ніщо через обвальну інфляцію, втім народ все рівно не знав, що робити з отими жовто-зеленими папірцями. Їх радили вкладати в якісь акції якихось підприємств, але ніхто не знав у які саме. Більше того, спершу ці "ваучери" заборонялося продавати і купувати. Це призвело до того, що спочатку приватизацією могли скористатися лише ті люди, які мали вплив на трудові колективи - директора заводів і вони переконували працівників вкладати ваучери в акції свого підприємства і реально ставали його власниками. Але розвернутися директора не встигли. У 1994 році приватизація була припинена, а потім відновлена, але на інших умовах, при яких ваучери вже могли міняти власника. Почалася їх скупка різними інвестиційними фондами. Але ваучерна приватизація в Україні досить швидко зійшла нанівець- всі активи України опинилися в руках декількох кланів: Кравчуків, кучмив і їхніх родичів.
Багато чого ще відбулося цього року: було й Біле Братство, яке закликало людей на самознищення, були шахтарські бунти, з’явилися довірчі товариства та фінансові піраміди. Правда, саме цей вислів "фінансова піраміда" набуло популярності пізніше, а тоді народ оббирали так звані трасти. У свідомість людей інформаційними цвяхами вбивалися рекламні образи тих, хто вкладенням швидко покращив свій добробут. Трастові компанії обіцяли вкладникам до 10, а деякі і до 15% щомісяця. В результаті, тільки за офіційними даними, за два роки роботи трасти поцупили у населення суму еквівалентну 132 млн. доларів США






Наприкінці 1992 року Україна залишилася без голови Нацбанку. У виграші опинилася зв'язка Плющ-Гетьман: після місяця підкилимної боротьби Нацбанк очолив їх ставленик, 38-річний Віктор Ющенко, який займав далеко не перші позиції у фінансовому світі - він був лише першим заступником голови правління агропромбанку "Україна". Але саме цей банк чомусь був у пошані у глави Нацбанку Гетьмана: коли в 1992-му він провів емісію на 700 млрд. радянських рублів (на той момент - 3,4 млрд. Доларів), їх прокачали через "Україну", акціонером якої на той час став Плющ. До речі, саме ці 700 млрд. Стали однією з основних причин гіперінфляції 1992 року.
Головною обіцянкою програми дій, представленої Ющенко парламенту відразу після призначення в Нацбанк в січні 1993-го, була стабілізація фінансової системи. Але в реальності він продовжив лінію Гетьмана і влітку 1993 року для забезпечення закупівлі у колгоспів врожаю надрукували 1,5 трильйона карбованців (вся грошова маса в країні на той момент була менше трильйона). В результаті курс купона протягом місяця опустився в десять разів, і Нацбанк вирішив його зафіксувати, що призвело до появи двох курсів - офіційного і реального. Для банку ж "Україна" знову настав золотий період: 75% з 1,5 трильйона були прокачані саме через цей банк.
Через неплатежі за електрику по всій Україні почалися відключення електроенергії за графіком - по черзі в кожному регіоні. Їх назвали віяловими. Часом світло відключали на 8-10 годин на добу. Частота струму в мережах падала нижче 50 герц, що створювало небезпеку зупинки генераторів. Ця практика тривала в різних регіонах до 1999-2000 року.
У 1993 році Київське "Динамо" виявилося в жалюгідному фінансовому стані. Викупивши борги клубу, Віктора Безверхого на посаді президента клубу змінив Григорій Суркіс. В Україні з’явився мобільний зв’язок. 10 листопада 1993 в Україні забороняють воєнізовані формування. Причина: загін УНА-УНСО в 1992 році брав участь в Придністровському конфлікті, а в 1993 - в Абхазії, воював на боці Грузії.

А життя триває.
В 1993 році Ларисі було двадцять років і уся її автобіографія лягала на аркуш паперу однією строчкою: народилася , вчилася, закінчила навчання. Але вона вже мала досить багатий досвід того, про що в автобіографіях не пишуть.
Вона не була занадто вродливою: дещо широкі плечі на тлі загальної конституції її тіла створювали враження деякої чоловіко подібності, а хода її не від стегна, натомість впевнено широка, розкривала в її характері рішучість і самовпевненість. Водночас обличчя цієї брюнетки легко вводило чоловіків в оману дитячим виразом невинуватості і гіпнотичною таємницею дещо вирячених чорних очей, які говорили навіть коли вона мовчала. Це як в пісні: «еті глаза напротів», але парубки, дивлячись на Ларису, розуміли це як «еті глаза нєпротів». Вона не скупилася на стриману неоднозначну посмішку, бо мала неабияке вроджене бажання подобатися усім і це в неї виходило без будь-яких зусиль. Саме тому вона ніколи не поверталася з дискотеки сама чи з подругами, а завжди з якимсь залицяльником і, якщо нав'язливий парубок був їй симпатичним то вона , як тоді говорили, йому «давала». Це в неї почалося з п’ятнадцяти років, але цього разу відбулося таке, що стало відправною точкою всієї її подальшої долі.
З Сергієм Гусаром вони вчилися в одній школі, але коли після восьмого класу вона поступила в технікум- він вже отримав атестат.
Нині вони зустрілися на дискотеці, згадали школу, спільних знайомих і якось за розмовами непомітно для них обох опинилися на парковій алеї. Травнева ніч була зоряна, але на небі не було Місяця і це створювало містичний настрій серед темних силуетів і таємничих звуків величезного парка. Вони присіли на лавку. Вона піднесла очі на зоряне небо і зненацька доторкнулася головою до його плеча. Він обняв її, обережно пригорнув до себе і не відчув напруження її тіла. Вона тихо промовила:
- Як добре…
Вона мала на увазі красу зоряного неба і таємничість цієї ночі, а він зрозумів це так, що їй добре саме з ним і поцілував її в губи. Вона притулилася до нього і він відчув бажання. . Вони цілувалися, потім його рука опинилася під коротенькою спідничкою.
Вони почали на лавочці, але через певну незручність злилися в екстазі просто на парковій алеї.
-Що тут відбувається? –прозвучало різко й несподівано. Над ними стояли двоє патрульних міліціонера.
Вона завмерла з переляку. А Сергій спокійно відповів:
- Відпочиваємо.
Мєнт оцінював ситуацію, пильно вдивляючись в її обличчя, яке винирнуло з-під Сергія і спитався її:
- Ви в порядку?
-Так. Дуже..
Міліціонери хмикнули, весело перезирнулися і жваво пішли геть.
Вона перебувала під величезним враженням від сили і спокійної впевненості в собі Сергія. Він не розгубився, зберіг спокій і зробив свою справу до кінця .... Вона зрозуміла, що це її хлопець.
Вона засміялася.
- Лара, щось не так? – спитав він.....
-Ні, що ти. Просто згадала випадок з однокласницею. Це було у восьмому класі. Вона була з нашим фізруком, пам'ятаєш Тараса Михайловича? Так ось вони теж ввечері в парку трахалися. Раптом вона почула поруч чиїсь кроки, злякалася і вони скліщилися. Вона стала кричати від болю і переляку, перехожий вирішив, що її ґвалтують, взявся рознімати. Тарасу вдалося йому розтлумачити, що треба викликати швидку допомогу.
Коротше: незабаром вся школа і все місто знало своїх героїв. Тараса звільнили за власним бажанням. Йому вдалося уникнути статті за розбещення неповнолітньої тільки після того, як батьки, отримавши солідну суму грошей, підтвердили, що все сталося за взаємною згодою. Він виїхав з міста. Її батьки поміняли квартиру на Кривий Ріг, де Любаша через дев'ять місяців благополучно народила сина, кажуть - копія Тарас.
Сергій уявив себе в такій ситуації і це не здалося йому смішним.
Додому Лариса прийшла вже під ранок, коли на сході з'явилася блакитна смуга світанку, що народжувався.
Вона проживала з батьками в старенькому одноповерховому будинку з трьох кімнат, кухні та кількох комор в так званому приватному секторі міста. Вона любила цей будинок з великим городом, старим садом і собакою, який реагував на кличку Штірлиць.
Коли вона йшла гуляти, то завжди залишала вікно своєї спальні прикритим так, що натиснувши зовні, його легко можна було відкрити і тоді без шуму можна було прошмигнути в ліжко і не треба було пояснювати батькам о котрій годині прийшла.
Засинаючи вона думала про Сергія, про те, що цей сильний, спортивно складений хлопець повинен стати її чоловіком ....
Так вже влаштоване життя, що навіть остання повія мріє зрештою мати свою сім'ю і відрізняються жінки від чоловіків тим, що там, де чоловіків цікавить процес – жінки переймаються наслідками.
Прокинувся Гусар близько полудня. Із дзеркала на нього дивилося зеленооке обличчя обрамлене густим вогненно-рудим волоссям і такою ж щетиною, яку він збривав потрійним жилетом. У вітальні голосно кричав музичний центр, чимось в стилі Heavy metal. Сергій був задоволений вчорашньою вечірньою пригодою. Буде що розповісти друзям.
Його друзі- це компанія нероб, що увійшла у смак змін після розпаду СРСР. Такі неформали вже панували в місті, наганяючи страх не тільки на місцевих жителів, але навіть на представників кримінального світу, серед яких були домушники, кидали- наперсточники, валютні кидали, карточні катали, торговці наркотою, шахраї, аферисти, рекетири. Саме це середовище породжувало некоронованих королів місцевої братви. З цієї темної матерії злочинного світу потім була сформована влада всіх рівнів на пострадянському просторі. Склалася певна схема, де кожна дійова особа представляла собою автономний кластер з власною програмою, основою якої було визнання субординації у взаємовідносинах «по понятіям». Така схема забезпечувала самовідновлення системи в разі ампутації одного з таких кластерів. У Кримінальному Кодексі це називається бандою, але члени цієї спільноти такими себе ніколи не вважали і дуже швидко опинилися в тісній спайці з колишніми функціонерами КПРС, які не гаяли час і залишилися при владі, а люди з кримінального світу ставали надійною опорою для цієї влади, тому що в потрібний момент від них легко можна було позбутися: кого в тюрму, а кого прибирали руками тих же братків.
У зв'язку з неможливістю заробляти гроші чесною працею, все співтовариство громадян на пострадянському просторі набуло кримінального відтінку.
Сергій Гусар не був авторитетом у цьому середовищі. В основному він заробляв гроші своєю присутністю при рекетерських набігах на ринки в якості групи підтримки, коли Джем брав його «на справу» з огляду на його фізичні дані, які він неодноразово демонстрував мордобоями в різних розборках. Торговці від одного його виду мовчки платили мзду, а то що вони в цей момент думали нікого не хвилювало: хочеш мати дохід-поділися.
Сергій «навів марафет», коли було вже далеко за полудень і відправився на «стрєлку» з приятелями на їх звичне місце в пивному барі неподалік від вокзалу. Там вже потягували пиво: патологічно жорстокий Прищ, в минулому двієчник із зовнішністю типового «бійця» Боба і міцно збитий атлетичної статури тридцятирічний Костя Худоба. Судячи з настрою приятелів Гусар зрозумів, що у пацанів був вдалий день. Привіталися. Він сів на вільний стілець біля столика.
- Що пити будеш? - Запитав Костя.
-Те, що й ви.
Поки офіціантка несла келих пива і сушеного кальмара, Сергій розповів про вчорашній зоряний вечір з Ларисою, неабияк прикрасивши пікантні моменти, а розповідь про ментів сама по собі викликала дружній регіт на увесь бар.
-Чим вона займається? - Запитав Костя.
-Її мати працює завскладом на дизельному і коли Ларка закінчила технікум, то вона влаштувала її біля себе на склад комірником.
Приятелі схвально перезирнулися.
- Її треба прикормити, - сказав Боба.
Всі висловили схвалення мімікою обличчя.
-Отож, - сказав Костя, - з такої нагоди треба випити щось більше суттєве.
Проголосили тост: «щоб в нас все було і нам за це нічого не було».
Пили до пізнього вечора, мацали дівок і водили їх до туалети перепихнутися.

Сімейний бізнес.
Гусар подзвонив Ларисі додому і вони домовилися провести час разом. Бар для зустрічі був призначений інший, в якому Сергія мало хто міг знати.
У просторому холі звучала музика. Народу було багато- в основному таксисти, торговці на ринках і просто ті, хто зумів відірвати аби який шматок від «всенародного пирога». За кількома столиками сиділи специфічно одягнені панянки, які на самоті потягували щось з келихів і безцеремонно оцінювали очима відвідувачів бару.
Сергій зробив замовлення: собі сто грам горілки, а подрузі вино, але Лариса вирішила теж горілку- легше на шлунок. Тому замовили 300 грам горілки в глечику і закуску.
Сергій скористався слушним моментом і поцікавився - як їй працюється.
- Завод валиться. - Сказала вона. - Зарплату затримують, пропонують товарами широкого вжитку: чеснокодавками, горіхоколами: мура, словом.
- А на твоєму складі що?
-вимикачі, контактори, пускачі, дроти: електрообладнання, словом, різне.
-На ринку, я бачив, цим всім торгують. - Після паузи в розмові сказав Гусар. - Зараз ціни скачуть вгору. Сьогодні товар- це як тверда валюта. Я тобі можу допомогти в реалізації, бабло пиляємо навпіл. Як?
-Ні: мої 70 відсотків, а твої тридцять-сміючись відповіла Лариса.
Вона любила гроші, особливо тепер, коли їх катастрофічно не вистачало.
Сергій згадав слова Боба щодо «прикормити» і не став торгуватися. А вона подумала, що він заради неї погодиться на все.
Ларисину мати цілком влаштовувала розповідь дочки щодо можливості реалізації товару, але найбільше їй подобалося те, що намітилася можливість видати дочку заміж. Вона вважала , що правильно буде, якщо гроші внести в касу заводу, бо знала, що під цю марку є можливість вивезти набагато більше того, що буде написано в накладній.
Гусар зібрав досить велику суму з рекетерських нашесть і дещо позичили у знайомих.
На перших порах вирішили прибуток «пиляти» на умовах Лариси, а на потім були інші міркування. Адже, коли ціни скачуть запаморочливо вгору, можливі різні варіанти. Для стабілізації грошей вирішили відразу ж скуповувати долари, які в 199З в основному продавали вуличні валютники: вони, як правило тусувалися перед ощадбанками, на вокзалах і на ринках.
Справа налагодилася дуже швидко: товар закуповувався через приватного підприємця, розкидався на різні торгові точки на базарі і в магазин. Сергій відслідковував увесь процес і незабаром зрозумів, що магазин, в якому практично весь товар був вже від нього, фактично теж став його.
Але з'явилася проблема: товар продавався повільно. Незабаром стало відомо, що Лариса вагітна. Довелося зіграти весілля. Наступною весною у них народився син, Ігор.
Лариса перейняла на себе контроль за реалізацією товару, але чи то гроші самі прилипали до її рук, чи то вона занадто сильно їх любила аби з кимось ділитися, ото ж за фактом виходило, що не любила вона таблицю ділення, їй більше до душі припадала табличка множення. Коли їй нагадували, що час віддати борг- вона усміхалася своєю чарівною посмішкою, нагороджувала співрозмовника багатообіцяючим поглядом і щиро клялася, що обов'язково все поверне: ось як тільки-так відразу.
Сергій займався своїми справами: якими саме – Ларису не хвилювало.
Була субота. Гусар прийшов на авторинок. Тоді це було основне місце, де можна було купити старий автомобіль і авто запчастини, які розкладалися прямо на капотах авто, на землі і навіть на старих розкладачках. Народу там завжди було так багато, що люди йшли суцільний натовпом, практично впритул, як в київському метро в години пік і було дуже багато іногородніх, як серед торговців, так і серед покупців.
Рік тому в Україні з'явився мобільний зв'язок і тепер Гусар вже користувався ним.
Подзвонила Лариса, запитала- де він.
-Шукаю Лоха, - відповів він і подумав: «Раніше, коли тільки не зателефоную - її нема, а як тільки купив їй мобілку - вона завжди вдома» ......
В його кишені були одна сто доларова і одна одно доларова купюри. Він досвідченим поглядом пробігав по обличчях людей. Лоха він завжди визначав без промаху. Він шукав людей простодушних, не міцної статури, бажано не з місцевих. Він підійшов до авто «Лада шістка», на капоті якої на старій клейонці були розкладені дрібні запчастини. Торговець в бейсболці сидів в салоні легковика з відкритими дверцятами. Повз проходили щільною вервечкою люди, які видивлялися собі потрібне, а може просто бездіяльно гуляли ринком - таких завжди було чимало.
- Зелень треба? - Запитав Гусар торговця.
-Скільки в тебе?
-Сто.
-Щас, - Торговець заглянув в свою сумку- пояс. -Візьму. Покажи.
- Ти тільки обережно, там менти стоять, давай швидко. - І Сергій протягнув сто доларову купюру. Тоді можна було попасти під статтю кримінального кодексу за незаконну торгівлю валюти.
Чоловік взяв в руки купюру, перевірив напомацки, протягуючи її між великим і вказівним пальцем.
Давай сюди швидше: менти йдуть, - сказав Гусар, вихопивши купюру і склав її так, щоб торговець це зміг добре бачити. Сунув в кишеню куртки і, не виймаючи руки з кишені сказав:
- Рахуй бабки.
З рук валюту продавали завжди дешевше, ніж можна було купити в Ощадбанку, а офіційних обмінних пунктів в 1994 ще не було і тому купити сто баксів за 3 000 000 купоно-карбованців замість 3 170 000 по курсу- це була відмінна угода. Торговець відрахував суму, і вони обмінялися: в руці Гусара опинилася пачка купоно-карбованців, а в руці чоловіка складена втричі купюра і поки той її розгортав, від Сергія і слід простив- він просто розчинився в натовпі. Коли ж торговець побачив, що в його руці купюра номіналом в один долар замість ста, його обличчя зблідло, потім стало пунцово червоним. Він попросив сусіднього торговця Євгена, чоловіка невисокого зросту років тридцяти, доглянути за товаром і кинувся шукати шахрая, але це було, як шукати голку в копиці сіна.
Він повернувся на своє місце, серце його готове було вискочити з грудей, лють і ненависть затуманила очі, руки і ноги тремтіли. Головне для нього було не стільки втрата великої суми грошей, виручки за цілий день, скільки образа, що хтось зробив його лохом.
- Я впізнав його, Михайло, - сказав Євген, - п'ять років тому пізно ввечері я з дівчиною і сестрою повертався додому з весілля брата. Як серед гостей опинився Гусар з трьома приятелями – незрозуміло. Скоріш за все- нахабно втерлись: на весіллі було чоловік сто, за всіма не вгледиш. Гусар вчився в тій самій школі, що і я, але був молодший за мене. Проте на вигляд ми знали один-одного і навіть віталися. Він з компанією йшов за нами і, коли ми відійшли на деяку відстань від людного місця, Гусар гукнув до мене, мовляв треба поговорити. Дівчата пройшли трохи вперед, а я зупинився і раптом опинився в кільці цих чотирьох. Першим мене вдарив кулаком в обличчя Гусар, потім мене вдарили по голові з заду і я впав. Вони шалено били мене лежачого на землі ногами де попало. Дівчата стали кричати і кликати на допомогу. Підбігли люди, це були теж гості з весілля. Нападники відійшли в темряву. Всю решту дорогу додому ці покидьки йшли за нами, улюлюкали і погрожували «замочити» мене, якщо я звернуся в міліцію. Відділення міліції було якраз по дорозі до мого дому .... У мене довго боліла голова, нирки, хребет. Заяви я не писав: у цих бандитів вже тоді було все схвачено в міліції через їхніх батьків, а ось бажання помститися у мене залишилося. Мене зганьбили перед дівчатами! . Виявляється, що пацани хотіли ними скористатися. Дівчина перестала зі мною зустрічатися. Я давно не живу в цьому місті. Але часто буваю і дещо знаю про Гусара. Він мене сьогодні не впізнав, а можливо просто не помітив: я відвернувся і спостерігав стоячи впівоберта. Він тепер один з рекетирів банди Джема. Їх прикривають менти. Тусується з трьома відморозками: Костей, Бобом і Прищем. Це ті, що тоді були з ним, але за п'ять років вони ще сильніше накачали біцепси і кулаки. Їх боїться весь вокзальний район. На перший погляд вони неприступні, але у кожного, звичайно ж, є вразливі місця.
- Хай тобі грець, -сказав Михайло-, світ тісний- люди кажуть недарма. На цього Гусара я маю зуба. Десь років сім тому, він з пацанами поламав ребра моєму батькові за зауваження не дерти глотки під нашими вікнами. Батько вийшов їх розігнати. Вони його сильно побили і втекли. Гусара він знав, бо його мати була директором заводу де батько працював і вона не дала можливості написати заяву в міліцію. Вговорила батька, відкупилася. Я тоді в армії служив. Покажи мені їх точку, де вони тусуються. - Михайло став приходити до тями від стресу. Тремтіння в тілі пройшло і тепер всю його сутність заповнювала люта ненависть і жага помсти. В ньому прокинувся мисливець.
З нагоди недільної вечері подружжя випили по чарці горілки.
У дерев'яному ліжечку спав піврічний син. Лариса завела розмову про те, що через слабку реалізації товару дома бракує грошей. Ще й його друзі не віддають борг за реалізований через них товар.
-Щось придумаємо, -обізвався Гусар. Він дуже боявся, що Ларка дізнається, про гроші, які не призначені для сімейного бюджету. Подзвонив Прищу, спитав як там щодо грошей: терміново-де потрібно.
Прищ запропонував зустрітися на звичному місці, тобто в тому самому барі.
-Я на пару годин від'їду. - Сказав він Ларисі і випив ще чарку горілки «на ціпок»
-Куди, проти ночі?
-Тобі ж потрібні гроші?.
Був теплий серпневий вечір, який обіцяв вибухнути дощем - десь далеко спалахували зірниці. Найкоротша дорога до бару від зупинки маршрутки пролягала через парк і Гусар йшов тією самою алеєю, на якій він вперше був з Ларисою, але ця історія вже не хвилювала його уяву. Все стало банально буденним. У напівтемряві, на тій самій парковій лаві, вимальовувалися силуети двох людей. Один був побільше, а другий трохи менше. Сергій подумав, що це парочка закоханих, мигцем згадав той вечір з Ларкою і посміхнувся. Коли він підійшов ближче - спалахнула блискавка і він розгледів, що на лавці сидять двоє чоловіків і, мабуть, п'ють пиво з горла пляшок. Коли він вже пройшов повз них, то відчув ззаду удар по голові. Нападник був явно нижче за нього зростом, тому удар не був достатньо сильним і Гусар був готовий завдати удару у відповідь. Він інстинктивно повернув голову в бік нападника, але в цей момент пролунав грім, а він отримав нищівного удару по голові чимось дуже твердим в область скроні і провалився в порожнечу.
Його ще довго били під проливним дощем.
Вранці наступного дня слідчий констатував, що незважаючи на те, що вночі пройшов сильний дощ, на алеї збереглися плями від людського мозку і крові. В калюжі, біля трупа, валявся закривавлений шматок сталевої арматури і мобільний телефон, який вочевидь випав з кишені жертви злочину.
У тому, що з моменту вбивства до раннього ранку на місці нападу не було випадкових перехожих, втім, як і в самому злочині, було щось містичне. Труп виявила жінка, яка вигулювала собаку на початку шостої години ранку.
Службовий собака виявився ні до чого. Всі приятелі і знайомі вбитого мали алібі. Братва була в шоці: хтось нахабно перейшов їм дорогу. Пробивали по своїх каналах, але безрезультатно. Все списали на зальотних гастролерів. Вийшов глухар, як прийнято говорити про нерозкриті справи сленгом слідчих оперів.
Після похорону чоловіка Лариса перебувала в шоці. У неповних двадцять два роки вона стала вдовою з маленькою дитиною на руках.
Втім материнський інстинкт і підтримка батьків не дала їй упасти духом і дуже скоро вона
самотужки налагоджувала бізнес, але продавці її товарів не поспішали віддавати гроші, посилаючись на слабку торгівлю. Не важко було здогадатися, що вони під виглядом списку її товару продають свій. Довелося вводити в курс справи приятелів її покійного чоловіка. Тепер, вони зажадали для себе сімдесят відсотків від чистого доходу. Вона відчула відчай, але вибору у неї не було. Деяких продавців поміняли. Директор магазину став своєю людиною і виконував всі вимоги. Виручка від продажів збільшилася.
Лариса вела справи в основному через Костю і дуже скоро стала його дружиною.
Незабаром вона народила від нього сина, назвали Олексієм.
Костя багато часу приділяв бізнесу. Товар офіційно куплений давав дуже невеликий прибуток в умовах постійної інфляції і часом вважалося непоганим результатом, коли виходили на нуль. Багато більше була маржа від скупки у бариг. Походження товару мало кого цікавило, хоча і виникав ризик потрапити під статтю Кримінального Кодексу за скупку краденого. Потім почалися поїздки за товаром до Польщі. Туди везли свій товар, назад європейського виробництва. Таких людей називали човниками. Особливо вигідно було вивозити спирт і сигарети. Влаштували подвійний кузов в бусі і отриману таким чином ємність заповнювали спиртом. За один рейс до Польщі заробляли великі гроші. У 1996 році була введена в обіг справжня українська валюта - гривня. Життя налагоджувалося і 1997 році, коли в нічному небі красувалася величезним хвостом комета Хейла-Боппа, Лариса народила дочку, яку назвали Галею.
Випробування грошима не кожному дано пройти гідно, ось і в цьому випадку ейфорія від успіху завдала свого підлого удару: повернувшись з чергової човникової поїздки напередодні 2000 року Костя нагородив Ларису сифілісом. Був страшний скандал, Лариса з дітьми пішла від Кості до батьків, довго лікувалася, а згодом вирішила податися до Києва. Згадала про першого чоловіка і пішла на цвинтар. Надгробок з чорного граніту завалився на бік і дивився на Ларису одним оком, тому що більшою своєю частиною портрет Сергія вріс в землю. На ньому вгадувалося кимось надряпане слово «падло».
Новий світ.
У Києві вона сподівалася не тільки почати нове життя, але, головним чином, приховати свою ганьбу. Проте перше, з чим стикнулася Лариса в Києві при спробі працевлаштуватися- це було всюди суще питання: «кого ви знаєте?». З авторитетних кіл вона нікого не знала.
В квартирі на Березняках крім неї була ще одна квартирантка, Таня з Харкова, яка розповіла, що торгує на ринку «Юність», про який практично вся Україна знала, що там можна продати і купити буквально ВСЕ. Туди і попрямувала Лариса. Її взяв реалізатором один підприємець на ім’я Салім, який приїхав до Києва з Пакистану. Він тримав на ринку кафе з ігровими автоматами, а також мав мережу своїх реалізаторів будівельно- оздоблювальних матеріалів і інструментів. Салім втік з пакистанської армії через пацифістські міркування, чим прирік себе на вічне вигнання з країни, де за дезертирство його чекала тюрма.
У ті роки ринки буквально гуділи, як бджолиний вулик. Всупереч повальному закриттю підприємств у людей вже з'явилися гроші. Народ швидко звикав до вовчому оскалу капіталізму. Минуле залишилося в минулому і кожен виживав як міг. Але одні могли більше, інші менше, а для третіх кожен день починався біля сміттєвих баків.
Лариса вже не мала ані найменшого бажання заводити нові романи. Вона стала тримати інстанцію у взаєминах. Будучи азартною натурою вона дуже скоро почала проводити час біля ігрових автоматів. Сюди заходили випробувати щастя практично всі торговці, а часто і покупці. Це була свого роду місцева тусовка.
Якось вона зауважила, що часто грає поруч з молодим чоловіком, який торгує тим самим електротехнічним устаткуванням, з якого вона починала ще вдома, про що вона йому і розповіла. Артем, так звали торговця, сказав, що він може викупити її товар гуртом, але повинен його оглянути. Вона боялася з’явитися в своєму місті, боялася Костю: з ним треба розлучитися, але він не давав згоди, тим часом все більше вселяв їй довіру Артем: хлопець вихований, не лихослівний і одного разу він навіть пригостив її кавою.
Будні торгівлі на ринку- це продажі, закупівлі і гра на автоматах. Гра мала свої тонкощі. Знавці стежили в якій автомат найбільше вкинули грошей, відговорювали гравця грати, мовляв дохлий номер, а самі після декількох вкидань знімали касу. Лариса дуже скоро це зрозуміла, стала часто вигравати і хоча іноді опинялася в мінусах- сальдо, як правило, було позитивним.
За товаром вона- таки погодилася поїхати з Артемом його машиною. Вона йому розповіла про свій сімейний статус і поїздка виявилася вдалою: товар забрали і Артема з мамою познайомила.
Справи йшли в гору і незабаром Артем запропонував Ларисі переселитися до нього. В нього була одна вільна кімната і він співчував, що її діти не бачать свою матір. Хлопчиків залишили з бабусею, а дівчинку Лариса забрала в Київ.
Через її батьків Костя розшукав Ларису. Він кілька разів відвідував дочку, яка вже стала називати Артема татом, а його дядьком Костей. Це вже не був той атлетичної статури крутий хлопець дев'яностих років. Сорок років, алкоголь та інші нехороші надмірності перетворили його в пересічного блатного поца. Він не зміг умовити дружину повернутися, втратив контроль над їхнім спільним бізнесом, кореші його опинилися у в'язниці, рекет очолили мєнти. Світ навколо змінювався так стрімко, що хто не встигав, той назавжди залишався за бортом гарного життя. Хто не встиг- той запізнився назавжди.
Блатняк виходив з моди. Колишні злодії і бандити знайшли собі місця в приватних охоронних фірмах, в службах безпеки великих ділків і олігархів- політиків. Соціальне життя вже не мало тільки відтінок кримінальності: соціум повністю опинився під контролем криміналу, який перестав матюкатися і влаштовувати поножовщини. Небажаних прибирали наймані кілери, а тих, хто не вписувався в нові розклади, опускали на саме дно життя або на нари і таких ставало кожного дня все більше і більше.
Костя насамперед вже ні яким боком не вписувався в нові плани Лариси. Їй було неприємно бачити його поруч з її дітьми. Вона прагнула налагодити нове життя, без такого баласту, як він.
І їй допоміг випадок: його, вщент п'яного, збив машиною мєнт, який легко довів, що загиблий під колесами його авто сам в усьому винен, бо переходив вулицю в неналежному місці і був неадекватний. Щоправда ходили чутки, про те що Костю з дружиною того міліціонера пов'язували якісь стосунки.
Покупцями на ринку все частіше виявлялися представники різних фірм і фірмочок, яким потрібні були документи на придбаний ними товар. Так у Артема народилася ідея відкрити свою фірму, а засновниками зробити Ларису і її вже подругу, Тетяну. І незабаром почав працювати ТОВ «Електроконтакт». Лариса стала директором і у неї з'явився доступ до банківського рахунку, на який здійснювався безготівковий розрахунок за товари, які Артем продавав юридичним особам на ринку. Ларисі залишалося перевести гроші в готівку і розрахуватися з Артемом. Було кілька варіантів обналу. Мінімальними були втрати при переведенні в готівку через підставні фірми, які, як правило, брали за послуги в межах десяти відсотків. Все було б добре, але любов Лариси до грошей не мала меж і вона просто привласнювала їх собі. Вона зрозуміла, що пошук лоха на ринку- це справи давно минулих днів: тепер лох приходив сам. Вона дурила покупців. Обіцяла повернути гроші, але не повертала, майстерно нарікаючи в розпачі, що фірма, на яку були відправлені гроші, пропала. Вона переконувала покупця, що не може здійснити поставку товару, тому, що автобус з товаром перекинувся в дорозі і згорів. Вона, замість товару нового, підсовувала товари, що були у користуванні. Ділові люди боялися робити різкі рухи і часто все лишалося на користь лиходійки. Одна фірма попросила чеченців, які мали свій крутий бізнес на території заводу Івана Лепсе, наїхати на Ларису, але ті сказали, що з жінками не воюють.
Чи то від образи на свою долю, яка з молоду зробила її чорною вдовою, чи то від генетичної циганської схильності до шахрайства, вона не бачила в людях людської сутності: люди були для неї джерелом добування грошей. Вона щиро вважала, що весь світ їй винен, бо ж сама ростить троє дітей.
Вона заборгувала Артему, позбавляючи його грошей на закупівлю товару. Але питання закривали постачанням від мами, яка ще мала старі запаси з кінця дев'яностих.
Лариса знала, що крім київської квартири Артем володіє непоганим будинком під Києвом, в Зазим'ї і вона вирішила у будь-що заволодіти ним. Вона вже жила з Артемом, мріяла ще й одружитися, хоча б задля зміни прізвища. Їй набридло кожного разу пояснювати, що вона не Худоба, а ХудобА, наголос на «А». Але Артем ставив умову, що одружиться на тій, хто народить йому сина. Проміж Ларисою і Тетяною розгорілося суперництво, в результаті чого завагітніла Тетяна і народила сина Дениса. Лариса запевняла Артема, що син не від нього і переконала зробити генетичну експертизу. Дізнавшись про позитивний результат змирилася, але поступатися не збиралася і продовжувала ділити Артема з Тетяною. Так з'явилася громадянська сім'я, мормонська по суті : один плюс дві. Але в одній фірмі працювати вже стало перебором і Тетяна вийшла зі складу фірми.
З того моменту, коли Артем зробив Ларисі реєстрацію в Києві, вона отримала право претендувати на соціальну квартиру як мати одиначка, яка виховує трьох дітей. Вирішити це питання було практично неможливо, але теоретично - можна: ціна питання була двадцять тисяч доларів чиновнику Районною адміністрації. Після низки неофіційних зустрічей йому була обіцяна ця сума після отримання житла. Цей чиновник був Артему якимось далеким родичом і тому повірив обіцянці. Незабаром Лариса отримала двокімнатну квартиру в новобудові на Позняках.
Минув рік, але вона й не думала віддавати гроші. Чиновник цього не пережив і помер від інфаркту.
Коли одна з фірм отримувачів виставила позов в господарський суд за невиконання обов’язків з поставки передплаченого товару на велику суму, на майно фірми і рахунок в банку було накладено арешт.
Діяльність було припинено, майно з орендованого офісу вивезено, за оренду не сплачено: адже орендодавець завжди офіційно оформляв крихітну частку суми, а левова частина була ліваком, тобто сплачувалася готівкою і тому була втаємниченою. Фірма зависла у повітрі, але довелося декілька років здавати до податкової пусті звіти, потім зовсім забути про неї.
В 2006 році Олександра Омельченка на посаді мера Києва змінив Леонід Черновецький. Над Києвом продовжували хаотично здійматися хмарочоси. На околицях мегаполісу зникали клаптики живої природи, а з ними і солов’їний спів. Будівельним сміттям і піском засипали озера під будівельні майданчики. Зникав звичний ареал гніздування чайок та диких качок і вони розліталися відвойовувати право на своє існування до русла Дніпра та поки що існуючі озера.
Місто почало занурюватися у бруд, над яким височіли новобудови. Будівельними майданчиками бігали здичавіли пси...
Ще зовсім недавно на Контрактовій площі, біля пам’ятника Григорію Сковороді, що напроти Києво- Могилянської академії, до пізнього вечора було чути спів студентської молоді, їхні імпровізації, а щоранку все довкілля комунальники прибирали до блиску. Тут же у торговельній палатці можна було купити пиво, або інші напої. Тут зустрічалися і знайомилися. А в ранці знову чистота і затишок.
З моменту, коли Черновецький став «городничим», у Київ прийшов занепад і усюдисуще сміття.

«Молода команда» імені Черновецького з міської Адміністрації грабувала місто, незаконно розпродувала землі, набивала кишені грошима вкраденими у мешканців міста, натомість нужденному люду було запропоновано набір з пів кіло гречки, банки шпротів і шоколадки. Набори роздавалися через штаби, так званого, блоку Черновецького. Лариса влаштувалася в один з таких штабів. Підробляти відомості з видачи пайків було дуже легко і в неї з’явилася окрім ставки ще й свіжа копійка від продажів на сторону невиданих наборів. Одного разу її показали по телебаченню поруч з Черновецьким під час одного з його публічних промов перед його електоратом. Вона навіть пропіарилася, коли щось пролопотіла на підтримку шефа. Але середовище політиків, депутатів і їхніх помічників дуже сильно відрізнялося від середовища її попереднього спілкування: її дуже скоро викрили після анонімного телефонного дзвінка і ввічливо повідомили, що її послуг більше не потребують.
Це був період, коли банки активно пропонували кредити- «на самих вигідних умовах», як це вони вбивали в свідомість громадян, і Лариса почала оформляти кредити у всіх банках, які встигла обійти. Те що потім треба буде повертати борги вона знала, але мала оту циганську «чуйку», яка невідомо якою містичною владою навіювала їй впевненість у безкарності її вчинків. Шукати лоха- це стало девізом усієї її сутності.
Потім вона мала згоду потішатися з безмозгих колекторників, які вміли тільки лякати по телефону в будь яку пору доби. Вона просто викинула сім карту і взяла новий номер телефону. Колекторники тривалий час телефонували її знайомим, але вислуховували в свою адресу тільки матюки і приниження їх гідності, а вчинити нічого не могли: адже телефонували саме вони, а не до них, крім того статус колекторної служби в законодавстві ніяк і ніколи не був прописаним, а тому злякати вони могли тільки лоха, який з переляку опинявся в них на гачку. Такий її підхід до справи відтермінував повернення боргів на багато років. Вона мала переконання, що за цей час багато що зміниться на її користь: долар виросте, гривня знеціниться, а позбавити її житла ніхто не має права. Вона мислила зовсім як Ходжа Насреддін, коли одержав гроші від халіфа для навчання ішака розмові: «Поки ішак почне розмовляти, то або халіф помре, або ішак здохне».
****
В Зазим’ї побудувалося багато заможних киян, бо розташування села було дуже зручним і до Києва можна було за 15 хвилин дістатися власним авто з двох сторін: через Погреби на Троєщину, або з виїздом через мальовничий ліс на Броварську трасу попри биковнянські могили в лісі, де було страчено НКВДистами у кінці 30-х - в 40-х роках 20 сторіччя близько 100 тисяч неугодних комуністичному режиму людей, а далі - попри станцію метро Лісова.
В Зазим’ї колись були випаси для домашньої худоби, але тепер ці заливні луки знаходилися під контролем ділків, які вирішили заробляти на торгівлі чорноземом.
Одним з таких ділків був Валько, якого більшість знали як Рак, бо мав він таке прізвище.
У Києві не прийнято звертатися за прізвищем. Більшість людей в спілкуванні не знають прізвищ знайомих. Звернення різні: в офісах, коли потрібна деяка дистанція у відносинах, прийнято ім’я по батькові; з рівним за статусом і добре знайомим по імені. А ось до незнайомих звертаються брутально хамським гендерним «мужчіна» або «женщіна». Ще, в залежності від зовнішнього вигляду, можуть ошарашити «молодим чєловєком» сивого пана, «дєвушкой» назвати літню жінку, або «мужчинкой» чоловіка невидної статури. А ось споконвічне слов’янське слово пан (пані) тут не в пошані.
Валько починав як злодій, який підробляв у 90х роках чеки в магазинах і виносив різноманітний товар, переважно коштовний інструмент. Ця підробка потребувала не аби якого хисту і Рак мав себе за художника, чим дуже пишався, а тепер з компанією таких самих як він, далеко не бідних людей, придумав бізнес нібито з очистки каналів і озер, які мали велике значення в меліоративній системі заболочених торф’янистих земель, які утворилися внаслідок тисячолітніх змін русл Дніпра і Десни близько Києва. Під марку очистки екскаваторами знімався шар торфу, а глибше і відмінного піску. Все це продавалося власникам садиб, які потребували і ґрунт для городів, і супесь для підняття рівня присадибної ділянки як засіб від близького стояння ґрунтових вод. Будівельний пісок продавався також і будівельним компаніям.
Про ТОВ «Блакитне плесо» Лариса дізналася від Артема: він був знайомий з Раком, який вимагав, щоб його називали Валентином Борисовичем. Рак взяв її на роботу в офіс біля станції метро Лісова без будь якого оформлення трудових відносин. До її обов’язків входило залучити до роботи людей, які будуть продавцями ґрунтів і отримуватимуть дохід у вигляді п’яти відсотків від виручки. Крім того вона теж могла шукати покупців на отриманий фірмою природний ресурс. Рак мріяв налагодити пакувальну лінію і вагонами продавати родючі ґрунти та торф за кордон на шталт гітлерівської Німеччини в роки окупації нею України. Втім наявним було брутальне розкрадання землі і продаж її самоскидами садибам, переважно довкола Києва. На умови роботи в фірмі практично ніхто не погоджувався і в цій темі брало участь всього декілька людей.
Поле, яке колись було пасовиськом, розташоване праворуч від вулиці Деснянської, яка веде до центральної частини села. На цьому полі працював екскаватор, який «розробив карту» розміром завбільшки гектара: було знято шар торфу і переміщено в величезну купу, з якої потім цей ґрунт загружався у самоскиди для вивозу на продаж за готівку. Шар за шаром так само окремо складувалися глина, супесь і пісок.
Дещо далі в бік центра села, ліворуч вулиці Деснянської, було невеличке озеро, для очистки, ніби- то якого, був встановлений земснаряд. Встановлено його було за особисті кошти виконавчого директора Тетяни і вона вже понад рік не могла повернути свої гроші.
Рак просто не збирався з нею розраховуватися. Це завжди було головним принципом київського бізнесу: використати людей за символічну оплату праці для отримання власного доходу, а в ідеальному варіанті не платити взагалі нічого. Рак мріяв про таких робітників, які платитимуть йому гроші за те, що вони ходять на роботу..
Тетяна таки придумала вихід. Вона уклала угоду із будівельниками Дарницького мосту на поставку піску з оплатою на розрахунковий рахунок. Напередодні власного весілля вона сиділа на полі і рахувала кількість рейсів самоскидами. Вона твердо вирішила обламати об коліно пихатого Валька.
Через тиждень Рак дійшов до сказу, коли дізнався, що його виконавчий директор зняла двісті тисяч гривень готівкою з розрахункового рахунку фірми. Вона вказала у витратній частині все, що тільки було можливим: від використання техніки до канцтоварів; залишила Ракові шалені борги перед автотранспортними підприємствами, а сама зникла з поля зору.
Відтак довіреною особою Валька став Олег Лукомський- невисокий на зріст, але жирний, з величезним черевом свиноподібний тип, схожий на бандита Доцента з «джентльменів удачі» в виконанні Євгена Леонова. Він носив золотий хрестик на шиї проте завжди був на підпитку. Втім він і нетверезий тямив в справах достатньо для того аби більшу частину ґрунту та піску вивозити «наліво» і класти гроші собі в кишеню, що давало йому можливість регулярно, з ранку до вечора, перебувати в алкогольному тонусі. Любив він горілку, але завжди робив вигляд, що п’є її з огидою. Щодо горілки - то тут він був однолюбом перевіреним часом: він якось в молоді роки знайшов гаманець в якому була досить велика сума грошей і лікарняний лист жінки. Гроші нею були одержані на декретну відпустку. Лукомський пив – гуляв в дорогих ресторанах на ті гроші декілька днів і не замислювався про долю матусі з дитятком , для яких та декретна відпустка через втрату грошей могла стати фатальною. Любов випити була понад усе, а випивав він багато.
Одного разу на поле в Зазим’ї старенькими Жигулями приїхав солідний чолов’яга з діловою папкою в руці, представився капітаном міліції Управління боротьби з організованою злочинністю і почав цікавитися що тут відбувається.
Лукомського як вітром здуло в лісопосадку за кунгом, який слугував за побутове приміщення. В кунгу перебували двоє чоловіків, які постійно чергували як охоронці щодо техніки, яка часто лишалася на полі і для запобігання розкраданню вкраденого….
Вони нічого дотепного пояснити не змогли, бо щойно разом з Лукомським добряче хильнули. Приїхав Рак з Ларисою. Валько швидко «розрулив» інцидент: він спокійно віднісся до події, адже в його компанії все схоплено і прокурор в них ліпший друг, а Лукомський стояв перед Раком мокрий, увесь в болоті і тремтячими руками передавав йому врятовану пачку грошей в 25 тисяч гривень, в целофановому пакеті. П’ять тисяч він встиг сховати для себе. Коли Валько протягнув Ларисі сто гривень з врятованої пачки, вона вперше в житті відмовилася від грошей, бо відчула огиду і приниження її гідності подачкою, замість оплати її праці, і пішла геть назавжди, адже ніяких зобов’язань в їхніх стосунках не виникало. Проте вона вирішила не ставити крапку над «і» і вже через місяць Державна екологічна інспекція у Київській області провела позапланову перевірку гідро намивних робіт в заплаві річки Десна. Було виявлено незаконність діяльності ТОВ „Блакитне плесо” і за самовільне видобування піску на землях водного фонду товариству було нараховано штраф на суму 119 790 грн. Матеріали передані до Міжрайонної природоохоронної прокуратури для порушення кримінальної справи, наслідком чого діяльність ТОВ „Блакитне плесо” було заборонено. Проте Рак продовжував свій бізнес через ТОВ «Чистий ґрунт» і ТОВ «Гідроекоресурс»…

***
Восени 2009 року стало очевидним, що наступним президентом стане двічі засуджений бандит- шапкокрад Віктор Янукович як лице і голос Донбасу. Голос, який почула вся Україна і здригнулася. Водночас обличчя компанії по розкраданню піску і ґрунтів почало швидко набувати рис партії регіонів.
Безграмотний і тупий урка Янукович створив систему влади на шталт зони, де все вирішується «по понятіям»: друзям усе, а всім іншим- закони. Він мав досьє з компроматами на всіх підлеглих і сподівався, що це дасть йому необмежену владу.
Цей «проФФесор» часто плутав слова і терміни: при заповненні анкети для ЦВК він допустив 12 помилок (Там же він вказав свою вчену ступень – «проффесор» і це слово закріпилося за ним як прізвисько.). Анну Ахматову назвав Ахмєтовой, а Чехова українським поетом. В лютому 2006 року на зустрічі з львів’янами він сказав, що вони є «лучшим геноцидом страны», а після підказки добавив: «Да, и генофондом тоже». Про його ляпи можна видати окрему книжку. Але наприкінці 2013 року його ляпа матеріалізувалася після того, як напередодні Євро-2012 він пророче заявив: «Ми вважаємо взагалі, що територію нашої держави треба зробити небезпечною для життя наших громадян». Наступним ляпом його стала відмова від вже заявленого курсу євроінтеграції України під впливом тиску з боку президента Росії Путіна, за що Янукович одержав від Москви політичний хабар в мільярд доларів.
***
Те, що її донька опинилася на Майдані під час нічного побиття студентів 30 листопада 2013 року , стало для Лариси жахливою несподіванкою коли її Галя повернулася додому, після нічного переховування в Михайлівському соборі. Дівчина рвалася знову на Майдан до друзів і це вже не було прагненням до мирної акції Євро Майдану, а якась невгамовна жага помсти. Мати не знайшла аргументів для переконання і сама опинилася на місці подій.
Потім час стрімко спресувався безліччю подій де був вогонь, поранені, загиблі. Були лікарі, Ольга Богомолець, шпиталь Майдану. Лариса з донькою допомагали пораненим і лікарям.
З вечора 18 лютого 2014 горів Будинок Профспілок де заживо згорали розміщені там поранені, які не мали сил врятуватися самотужки. Отже, коли напередодні 20 лютого було закрито станцію метро Хрещатик і Майдан опинився в щільному оточенні силовиків, в повітрі вже відчувався запах смерті. Заручниками ситуації стало і багато випадкових людей, які в мить перетворилися в мішені для снайперів.
Вранці 20 лютого 2014 вмерла і народилася Небесна Сотня і відбулася українська нація.
Існує в світі моральне правило, що як капітан останнім полишає потопаючий корабель, так і президент має стояти біля штурвалу держави до кінця. Але в зеків свій закон: коли шухер - головне вчасно змитися і, коли у ніч з 21 на 22 лютого 2014 року Янукович тікав зі своєї резиденції в Межигір’ї, він вивіз Камазами десять мільярдами доларів. Слід його відстежується до Харкова, а згодом через Крим - до Росії. Досьє не спрацювало: адже страх не викликає повагу, а лише зневагу і ненависть. На його телефонні дзвінки перестали відповідати, він опинився в повній ізоляції: його кинули за законами зони.
Верховна Рада України 328-ма голосами народних депутатів підтримала Постанову про усунення Віктора Януковича з посади Президента України, аргументуючи таке рішення самоусуненням Януковича від виконання своїх обов'язків, та призначила позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 року.
Люди відчули полегшення та радість перемоги, але дуже скоро прийшло розчарування від безпорадності тих, хто взяв владу в руки і з’ясувалося, що ця влада не має збройних сил, здатних протистояти агресору.
Беркутівці, які брали участь в тортурах Майдану, втекли до своїх місць дислокації, головним чином в Крим і Донбас. Там вони попали в своє середовище, де культивувалася ненависть до всього українського і до європейської інтеграції України. Рускій мір став тим проектом п’ятої колони Москви, який дозволив Росії анексувати Крим та створити сепаратистські республіки з Донецька та Луганська, ігноруючи той факт, що простим людям, українцям, які живуть в містечках і селах Донбасу такий розклад речей є смертельно небезпечним.
Відтак до Межигір’я стало можливим потрапити за 50 гривень, а нова влада виявилася із тими самими родимками, що і стара. Долар виріс, гривня знецінилася. Більшість людей опинилися за межею виживання. Обіцянка нового президента Порошенка закрити питання сепаратизму (АТО) за кілька днів затягнулася на роки.
Державу врятували волонтери, які почали збирати все необхідне для захисників України. Лариса теж стала волонтером. В 44 роки вона ще мала чимало сил, хоча і стала круглою, майже як м’яч. Волонтерство вона зробила доходним бізнесом для себе. Однак пряме попадання міни в автобус з гуманітарною допомогою , яку вона везла в розташування одного з блокпостів, поклало край усім її бажанням.
Артем надалі торгує на Юності і з дружиною Тетяною виховують сина, який незабаром має закінчити середню школу.
Валько Рак , Валентин Борисович, в 2015 був посередником в передачі хабаря прокуророві і це набуло розголосу як фрагмент у справі так званих «Діамантових прокурорів». Як випливає з матеріалів кримінальної справи: «23 червня 2015 року на територію, де проводяться роботи з видобутку піску ТОВ «Чистий ґрунт» і ТОВ «Гідроекоресурс», прибула перевірка з прокуратури Київської області в складі прокурора Надії Дем'янюк і співробітників міліції. Перевірка завершилася арештом майна фірм, після чого один з власників компанії Андрій Гузь почав шукати «виходи» на «прокурорських» і знайшов їх через знайомого - Валентина Рака. Останній звів підприємця з таким собі «Валерою» - Валерієм Гібаленко, який характеризувався як «рішала» та «колишній альфовец», вхожий у вищі ешелони прокуратури.
Однак все це було ширмою, оскільки реально весь цей час Гузь працював «збирачем інформації» для младопрокуроров, проводячи регулярні записи своїх розмов (переважно з Раком), в яких обговорювалися подробиці передачі хабара «прокурорським».
Зокрема, з розшифровки розмови фігурантів справи Андрія Гузя, Юрія Бараневіча і Валентина Рака від 26 червня 2015 року слід, що спочатку вирішити свої «питання» з арештованим майном вони намагалися через якогось «Коляду», який не зміг їм надати необхідну допомогу, пославшись на нібито сильний тиск у даній справі з боку ГПУ.
Важко сказати, хто конкретно ховається за даним прізвищем, однак можна припустити, що мається на увазі Олег Коляда - начальник відділу прийому, обробки та аналізу оперативної інформації Київської обласної прокуратури. Так чи інакше, але більш це прізвище ніде не згадується.
Далі Рак «згадує» про якогось «Валеру», через якого вони «вирішували питання» з вересня 2014 по березень 2015 років. «Валера» нібито працює через «Володю».
Чи не складно встановити той факт, що за цими іменами ховаються колишній перший заступник начальника Головного слідчого управління ГПУ Володимир Шапакін (його в діалогах далі кілька разів називають «Володимиром Володимировичем») і бізнесмен Валерій Гібаленко, які разом є обвинуваченими у «Діамантово-пісковій» справі .
«Прокурорська правда» писала про тісний зв'язок між «рішалами» і прокурором. Зокрема, Шапакін проживав у приватному будинку, власником якого значився Гібаленко.
Отже, Гібаленко допоміг «вийти» на той рівень, на якому можна «вирішувати питання». Зокрема, «Валера» познайомив Рака з Юрієм Грищенко , який з 31 березня 2015 є начальником головного слідчого управління ГПУ. Він нібито пообіцяв допомогти, переклавши всі технічні моменти на помічника - Шапакіна.»
Був суд, тюрма, але через чотири місяця Рака випустили. В 2016 році він сплив як еколог і захисник природи. Нещодавно він дізнався про свій діагноз: рак печінки.
Лукомський спився і помер від розриву підшлункової в під’їзді будинку на Оболоні, де мешкала колись його мама.
Життя швидкоплинне і часом безглузде як сон, а результат однаковий: як для трагедій так і для комедій, тому що завіса після останнього акту п’єси одного й того ж самого кольору.




2017 рік.
Всі події та дійові особи вигадані і будь які збіги випадкові.

Всі події та дійові особи вигадані і будь які збіги випадкові.