мовби склавши країну цю, схід до заходу,
її склавши по лінії блиску дзеркала,
йду по лінії в місто старого захвату,
де в порту моряків зустрічають церквою.

те минуле, що склалось річними колами,
тут знайомлю з тонких наших днів ділянками.
і, задіявши свій механізм знеболення,
мармур часу цього вивільняє янголів.

потирають зап'ястки нарешті звільнені.
й, позбуваючись наслідків дружби з тінями,
нам наносять на шкіру серпанок спільного
наітоншими вістрями - співпадіннями.

підповзає теж цівка морського холоду
під ключиці погрітись. і запікається,
мов почувши присутність невипадкового,
що живе випадково у нас між пальцями.

так складається світ цей, планетно - змішаний,
в архітекторів битви з великим простором.
і щоб в паузах нас веселити й тішити,
скрізь тут, бач, ходять ангели дітьми-гостями.

а по правді – щоб склеювати нерізкості.
дощ і море з хвилинами тривко зрощувати.
й, набавляючи тебе і мене містом цим,
географії позбавляти нас, по-хорошому.

2016