Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Глаз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Глаз
- За ним нужен глаз да глаз – говорят о непоседе люди из числа воспитывающих, надзирающих, ухаживающих…
- У семи нянек дитя без глазу – высказываются любители жизненных умозаключений, знающие обстоятельства ещё до того, как они случаются…
- В своём глазу бревна не видит – замечают не приемлющие замечаний со стороны, остро реагирующие на критику в свой адрес…
- Как дам тебе в глаз! – это уже эмоции людей, побуждённых на хулиганство, без культурной усталости в глазах…
Целый роман можно написать о глазах и их значимости в нашей жизни. Но… есть ещё один фактор, довлеющий над всем и обобщающий любой опыт, как отнюдь не случайную закономерность…
Сверху, сбоку, снизу и даже изнутри невозмутимо наблюдает за всем, что происходит, всевидящее око бытия, или просто Глаз. Его нельзя видеть обычными глазами и нельзя потрогать пытливыми руками, но он есть. Некоторые умудряются не верить в него и под покровом воинствующего нигилизма делают свои чёрные дела и другие человеческие непристойности. Большинство верит, но как бы ни до конца: Я знаю, что ты, Глаз, видишь меня насквозь, словно рентген-аппарат в местечковой больнице. Но я же поклоняюсь тебе, я иду в твои храмы, несу туда деньги и просьбы, ставлю свечи, я каюсь, в конце концов. Так что не смотри на меня так пронизывающе, как на того, который всего этого не делает. Я свой…
Огромная бестелесная оболочка Глаза, наполненная мерцающим светом внутренней силы, занимает всё небо, не затмевая при этом ни звёзд, ни космическую пыль воспоминаний о былом….
Глаз нахмурится – на небо соберутся тучи, умеренный ветерок станет злым ураганом…
Глаз смахнёт слезу – на землю прольются ливневые дожди с последствиями, если не всемирного, то локального потопа…
Глаз улыбнётся – пригреет солнышко измученную землю и люди, яко кроты, вылезут из квартирных нор подставлять под лучезарное тепло свои грешные тела и праведные мысли или наоборот…
Всё Глазу под силу. И если что-то сотворённое им не вписывается в человеческую логику гармонии, то это не вина Глаза, а тех, которые в своих логических построениях упускают какие-то несущественные, на их взгляд, детали по причине своих ограниченных возможностей видеть категориями и масштабами Глаза…
- Печально я гляжу на наше поколенье – только подумает Глаз и доселе долго и неподвижно сидящий человек с гусиным пером за столом вдруг встрепенется и начнёт что-то строчить на листе бумаги, успевая только макать перо в чернильницу да стряхивать пот с чела…
- Пусть не найдёт! – решит Глаз и жена слесаря-водопроводчика дяди Васи, поднаторевшая за годы совместной жизни отыскивать заначки мужа в самых затаённых местах, не увидит последнюю, лежащую по причине хмельной Васиной забывчивости на самом видном месте. У водопроводчика и его друзей конец рабочего дня ознаменуется закономерным обменом заначки на продукцию ликероводочного магазина и его не далеко-идущими последствиями…
- Давай, езжай! – скомандует Глаз и некто, досель неизвестный, совершает облётный виток вокруг земного шара, и, благополучно приземлившись, становится новостью №1 во всём мире…
А Глаз, как всегда, остаётся в тени…
Глаз видит, знает и может. Это основное, что нам о нём надо знать. И верить. Иначе нет смысла во всех этих мириадах пространств и материй, в этой оси времени, убегающей в бесконечность от сиюминутной точки нахождения, ни в этих и подобных им размышлениях…
18.03.2017
- У семи нянек дитя без глазу – высказываются любители жизненных умозаключений, знающие обстоятельства ещё до того, как они случаются…
- В своём глазу бревна не видит – замечают не приемлющие замечаний со стороны, остро реагирующие на критику в свой адрес…
- Как дам тебе в глаз! – это уже эмоции людей, побуждённых на хулиганство, без культурной усталости в глазах…
Целый роман можно написать о глазах и их значимости в нашей жизни. Но… есть ещё один фактор, довлеющий над всем и обобщающий любой опыт, как отнюдь не случайную закономерность…
Сверху, сбоку, снизу и даже изнутри невозмутимо наблюдает за всем, что происходит, всевидящее око бытия, или просто Глаз. Его нельзя видеть обычными глазами и нельзя потрогать пытливыми руками, но он есть. Некоторые умудряются не верить в него и под покровом воинствующего нигилизма делают свои чёрные дела и другие человеческие непристойности. Большинство верит, но как бы ни до конца: Я знаю, что ты, Глаз, видишь меня насквозь, словно рентген-аппарат в местечковой больнице. Но я же поклоняюсь тебе, я иду в твои храмы, несу туда деньги и просьбы, ставлю свечи, я каюсь, в конце концов. Так что не смотри на меня так пронизывающе, как на того, который всего этого не делает. Я свой…
Огромная бестелесная оболочка Глаза, наполненная мерцающим светом внутренней силы, занимает всё небо, не затмевая при этом ни звёзд, ни космическую пыль воспоминаний о былом….
Глаз нахмурится – на небо соберутся тучи, умеренный ветерок станет злым ураганом…
Глаз смахнёт слезу – на землю прольются ливневые дожди с последствиями, если не всемирного, то локального потопа…
Глаз улыбнётся – пригреет солнышко измученную землю и люди, яко кроты, вылезут из квартирных нор подставлять под лучезарное тепло свои грешные тела и праведные мысли или наоборот…
Всё Глазу под силу. И если что-то сотворённое им не вписывается в человеческую логику гармонии, то это не вина Глаза, а тех, которые в своих логических построениях упускают какие-то несущественные, на их взгляд, детали по причине своих ограниченных возможностей видеть категориями и масштабами Глаза…
- Печально я гляжу на наше поколенье – только подумает Глаз и доселе долго и неподвижно сидящий человек с гусиным пером за столом вдруг встрепенется и начнёт что-то строчить на листе бумаги, успевая только макать перо в чернильницу да стряхивать пот с чела…
- Пусть не найдёт! – решит Глаз и жена слесаря-водопроводчика дяди Васи, поднаторевшая за годы совместной жизни отыскивать заначки мужа в самых затаённых местах, не увидит последнюю, лежащую по причине хмельной Васиной забывчивости на самом видном месте. У водопроводчика и его друзей конец рабочего дня ознаменуется закономерным обменом заначки на продукцию ликероводочного магазина и его не далеко-идущими последствиями…
- Давай, езжай! – скомандует Глаз и некто, досель неизвестный, совершает облётный виток вокруг земного шара, и, благополучно приземлившись, становится новостью №1 во всём мире…
А Глаз, как всегда, остаётся в тени…
Глаз видит, знает и может. Это основное, что нам о нём надо знать. И верить. Иначе нет смысла во всех этих мириадах пространств и материй, в этой оси времени, убегающей в бесконечность от сиюминутной точки нахождения, ни в этих и подобных им размышлениях…
18.03.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
