Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Глаз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Глаз
- За ним нужен глаз да глаз – говорят о непоседе люди из числа воспитывающих, надзирающих, ухаживающих…
- У семи нянек дитя без глазу – высказываются любители жизненных умозаключений, знающие обстоятельства ещё до того, как они случаются…
- В своём глазу бревна не видит – замечают не приемлющие замечаний со стороны, остро реагирующие на критику в свой адрес…
- Как дам тебе в глаз! – это уже эмоции людей, побуждённых на хулиганство, без культурной усталости в глазах…
Целый роман можно написать о глазах и их значимости в нашей жизни. Но… есть ещё один фактор, довлеющий над всем и обобщающий любой опыт, как отнюдь не случайную закономерность…
Сверху, сбоку, снизу и даже изнутри невозмутимо наблюдает за всем, что происходит, всевидящее око бытия, или просто Глаз. Его нельзя видеть обычными глазами и нельзя потрогать пытливыми руками, но он есть. Некоторые умудряются не верить в него и под покровом воинствующего нигилизма делают свои чёрные дела и другие человеческие непристойности. Большинство верит, но как бы ни до конца: Я знаю, что ты, Глаз, видишь меня насквозь, словно рентген-аппарат в местечковой больнице. Но я же поклоняюсь тебе, я иду в твои храмы, несу туда деньги и просьбы, ставлю свечи, я каюсь, в конце концов. Так что не смотри на меня так пронизывающе, как на того, который всего этого не делает. Я свой…
Огромная бестелесная оболочка Глаза, наполненная мерцающим светом внутренней силы, занимает всё небо, не затмевая при этом ни звёзд, ни космическую пыль воспоминаний о былом….
Глаз нахмурится – на небо соберутся тучи, умеренный ветерок станет злым ураганом…
Глаз смахнёт слезу – на землю прольются ливневые дожди с последствиями, если не всемирного, то локального потопа…
Глаз улыбнётся – пригреет солнышко измученную землю и люди, яко кроты, вылезут из квартирных нор подставлять под лучезарное тепло свои грешные тела и праведные мысли или наоборот…
Всё Глазу под силу. И если что-то сотворённое им не вписывается в человеческую логику гармонии, то это не вина Глаза, а тех, которые в своих логических построениях упускают какие-то несущественные, на их взгляд, детали по причине своих ограниченных возможностей видеть категориями и масштабами Глаза…
- Печально я гляжу на наше поколенье – только подумает Глаз и доселе долго и неподвижно сидящий человек с гусиным пером за столом вдруг встрепенется и начнёт что-то строчить на листе бумаги, успевая только макать перо в чернильницу да стряхивать пот с чела…
- Пусть не найдёт! – решит Глаз и жена слесаря-водопроводчика дяди Васи, поднаторевшая за годы совместной жизни отыскивать заначки мужа в самых затаённых местах, не увидит последнюю, лежащую по причине хмельной Васиной забывчивости на самом видном месте. У водопроводчика и его друзей конец рабочего дня ознаменуется закономерным обменом заначки на продукцию ликероводочного магазина и его не далеко-идущими последствиями…
- Давай, езжай! – скомандует Глаз и некто, досель неизвестный, совершает облётный виток вокруг земного шара, и, благополучно приземлившись, становится новостью №1 во всём мире…
А Глаз, как всегда, остаётся в тени…
Глаз видит, знает и может. Это основное, что нам о нём надо знать. И верить. Иначе нет смысла во всех этих мириадах пространств и материй, в этой оси времени, убегающей в бесконечность от сиюминутной точки нахождения, ни в этих и подобных им размышлениях…
18.03.2017
- У семи нянек дитя без глазу – высказываются любители жизненных умозаключений, знающие обстоятельства ещё до того, как они случаются…
- В своём глазу бревна не видит – замечают не приемлющие замечаний со стороны, остро реагирующие на критику в свой адрес…
- Как дам тебе в глаз! – это уже эмоции людей, побуждённых на хулиганство, без культурной усталости в глазах…
Целый роман можно написать о глазах и их значимости в нашей жизни. Но… есть ещё один фактор, довлеющий над всем и обобщающий любой опыт, как отнюдь не случайную закономерность…
Сверху, сбоку, снизу и даже изнутри невозмутимо наблюдает за всем, что происходит, всевидящее око бытия, или просто Глаз. Его нельзя видеть обычными глазами и нельзя потрогать пытливыми руками, но он есть. Некоторые умудряются не верить в него и под покровом воинствующего нигилизма делают свои чёрные дела и другие человеческие непристойности. Большинство верит, но как бы ни до конца: Я знаю, что ты, Глаз, видишь меня насквозь, словно рентген-аппарат в местечковой больнице. Но я же поклоняюсь тебе, я иду в твои храмы, несу туда деньги и просьбы, ставлю свечи, я каюсь, в конце концов. Так что не смотри на меня так пронизывающе, как на того, который всего этого не делает. Я свой…
Огромная бестелесная оболочка Глаза, наполненная мерцающим светом внутренней силы, занимает всё небо, не затмевая при этом ни звёзд, ни космическую пыль воспоминаний о былом….
Глаз нахмурится – на небо соберутся тучи, умеренный ветерок станет злым ураганом…
Глаз смахнёт слезу – на землю прольются ливневые дожди с последствиями, если не всемирного, то локального потопа…
Глаз улыбнётся – пригреет солнышко измученную землю и люди, яко кроты, вылезут из квартирных нор подставлять под лучезарное тепло свои грешные тела и праведные мысли или наоборот…
Всё Глазу под силу. И если что-то сотворённое им не вписывается в человеческую логику гармонии, то это не вина Глаза, а тех, которые в своих логических построениях упускают какие-то несущественные, на их взгляд, детали по причине своих ограниченных возможностей видеть категориями и масштабами Глаза…
- Печально я гляжу на наше поколенье – только подумает Глаз и доселе долго и неподвижно сидящий человек с гусиным пером за столом вдруг встрепенется и начнёт что-то строчить на листе бумаги, успевая только макать перо в чернильницу да стряхивать пот с чела…
- Пусть не найдёт! – решит Глаз и жена слесаря-водопроводчика дяди Васи, поднаторевшая за годы совместной жизни отыскивать заначки мужа в самых затаённых местах, не увидит последнюю, лежащую по причине хмельной Васиной забывчивости на самом видном месте. У водопроводчика и его друзей конец рабочего дня ознаменуется закономерным обменом заначки на продукцию ликероводочного магазина и его не далеко-идущими последствиями…
- Давай, езжай! – скомандует Глаз и некто, досель неизвестный, совершает облётный виток вокруг земного шара, и, благополучно приземлившись, становится новостью №1 во всём мире…
А Глаз, как всегда, остаётся в тени…
Глаз видит, знает и может. Это основное, что нам о нём надо знать. И верить. Иначе нет смысла во всех этих мириадах пространств и материй, в этой оси времени, убегающей в бесконечность от сиюминутной точки нахождения, ни в этих и подобных им размышлениях…
18.03.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
