Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Глаз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Глаз
- За ним нужен глаз да глаз – говорят о непоседе люди из числа воспитывающих, надзирающих, ухаживающих…
- У семи нянек дитя без глазу – высказываются любители жизненных умозаключений, знающие обстоятельства ещё до того, как они случаются…
- В своём глазу бревна не видит – замечают не приемлющие замечаний со стороны, остро реагирующие на критику в свой адрес…
- Как дам тебе в глаз! – это уже эмоции людей, побуждённых на хулиганство, без культурной усталости в глазах…
Целый роман можно написать о глазах и их значимости в нашей жизни. Но… есть ещё один фактор, довлеющий над всем и обобщающий любой опыт, как отнюдь не случайную закономерность…
Сверху, сбоку, снизу и даже изнутри невозмутимо наблюдает за всем, что происходит, всевидящее око бытия, или просто Глаз. Его нельзя видеть обычными глазами и нельзя потрогать пытливыми руками, но он есть. Некоторые умудряются не верить в него и под покровом воинствующего нигилизма делают свои чёрные дела и другие человеческие непристойности. Большинство верит, но как бы ни до конца: Я знаю, что ты, Глаз, видишь меня насквозь, словно рентген-аппарат в местечковой больнице. Но я же поклоняюсь тебе, я иду в твои храмы, несу туда деньги и просьбы, ставлю свечи, я каюсь, в конце концов. Так что не смотри на меня так пронизывающе, как на того, который всего этого не делает. Я свой…
Огромная бестелесная оболочка Глаза, наполненная мерцающим светом внутренней силы, занимает всё небо, не затмевая при этом ни звёзд, ни космическую пыль воспоминаний о былом….
Глаз нахмурится – на небо соберутся тучи, умеренный ветерок станет злым ураганом…
Глаз смахнёт слезу – на землю прольются ливневые дожди с последствиями, если не всемирного, то локального потопа…
Глаз улыбнётся – пригреет солнышко измученную землю и люди, яко кроты, вылезут из квартирных нор подставлять под лучезарное тепло свои грешные тела и праведные мысли или наоборот…
Всё Глазу под силу. И если что-то сотворённое им не вписывается в человеческую логику гармонии, то это не вина Глаза, а тех, которые в своих логических построениях упускают какие-то несущественные, на их взгляд, детали по причине своих ограниченных возможностей видеть категориями и масштабами Глаза…
- Печально я гляжу на наше поколенье – только подумает Глаз и доселе долго и неподвижно сидящий человек с гусиным пером за столом вдруг встрепенется и начнёт что-то строчить на листе бумаги, успевая только макать перо в чернильницу да стряхивать пот с чела…
- Пусть не найдёт! – решит Глаз и жена слесаря-водопроводчика дяди Васи, поднаторевшая за годы совместной жизни отыскивать заначки мужа в самых затаённых местах, не увидит последнюю, лежащую по причине хмельной Васиной забывчивости на самом видном месте. У водопроводчика и его друзей конец рабочего дня ознаменуется закономерным обменом заначки на продукцию ликероводочного магазина и его не далеко-идущими последствиями…
- Давай, езжай! – скомандует Глаз и некто, досель неизвестный, совершает облётный виток вокруг земного шара, и, благополучно приземлившись, становится новостью №1 во всём мире…
А Глаз, как всегда, остаётся в тени…
Глаз видит, знает и может. Это основное, что нам о нём надо знать. И верить. Иначе нет смысла во всех этих мириадах пространств и материй, в этой оси времени, убегающей в бесконечность от сиюминутной точки нахождения, ни в этих и подобных им размышлениях…
18.03.2017
- У семи нянек дитя без глазу – высказываются любители жизненных умозаключений, знающие обстоятельства ещё до того, как они случаются…
- В своём глазу бревна не видит – замечают не приемлющие замечаний со стороны, остро реагирующие на критику в свой адрес…
- Как дам тебе в глаз! – это уже эмоции людей, побуждённых на хулиганство, без культурной усталости в глазах…
Целый роман можно написать о глазах и их значимости в нашей жизни. Но… есть ещё один фактор, довлеющий над всем и обобщающий любой опыт, как отнюдь не случайную закономерность…
Сверху, сбоку, снизу и даже изнутри невозмутимо наблюдает за всем, что происходит, всевидящее око бытия, или просто Глаз. Его нельзя видеть обычными глазами и нельзя потрогать пытливыми руками, но он есть. Некоторые умудряются не верить в него и под покровом воинствующего нигилизма делают свои чёрные дела и другие человеческие непристойности. Большинство верит, но как бы ни до конца: Я знаю, что ты, Глаз, видишь меня насквозь, словно рентген-аппарат в местечковой больнице. Но я же поклоняюсь тебе, я иду в твои храмы, несу туда деньги и просьбы, ставлю свечи, я каюсь, в конце концов. Так что не смотри на меня так пронизывающе, как на того, который всего этого не делает. Я свой…
Огромная бестелесная оболочка Глаза, наполненная мерцающим светом внутренней силы, занимает всё небо, не затмевая при этом ни звёзд, ни космическую пыль воспоминаний о былом….
Глаз нахмурится – на небо соберутся тучи, умеренный ветерок станет злым ураганом…
Глаз смахнёт слезу – на землю прольются ливневые дожди с последствиями, если не всемирного, то локального потопа…
Глаз улыбнётся – пригреет солнышко измученную землю и люди, яко кроты, вылезут из квартирных нор подставлять под лучезарное тепло свои грешные тела и праведные мысли или наоборот…
Всё Глазу под силу. И если что-то сотворённое им не вписывается в человеческую логику гармонии, то это не вина Глаза, а тех, которые в своих логических построениях упускают какие-то несущественные, на их взгляд, детали по причине своих ограниченных возможностей видеть категориями и масштабами Глаза…
- Печально я гляжу на наше поколенье – только подумает Глаз и доселе долго и неподвижно сидящий человек с гусиным пером за столом вдруг встрепенется и начнёт что-то строчить на листе бумаги, успевая только макать перо в чернильницу да стряхивать пот с чела…
- Пусть не найдёт! – решит Глаз и жена слесаря-водопроводчика дяди Васи, поднаторевшая за годы совместной жизни отыскивать заначки мужа в самых затаённых местах, не увидит последнюю, лежащую по причине хмельной Васиной забывчивости на самом видном месте. У водопроводчика и его друзей конец рабочего дня ознаменуется закономерным обменом заначки на продукцию ликероводочного магазина и его не далеко-идущими последствиями…
- Давай, езжай! – скомандует Глаз и некто, досель неизвестный, совершает облётный виток вокруг земного шара, и, благополучно приземлившись, становится новостью №1 во всём мире…
А Глаз, как всегда, остаётся в тени…
Глаз видит, знает и может. Это основное, что нам о нём надо знать. И верить. Иначе нет смысла во всех этих мириадах пространств и материй, в этой оси времени, убегающей в бесконечность от сиюминутной точки нахождения, ни в этих и подобных им размышлениях…
18.03.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
