«Лаокоон страждає …
Його мука глибоко торкає струни нашої душі»
Г.Е.Лессінґ «Лаокоон,або про межі живопису та поезії»

Ні, не Паріс і не Єлена тим паче – винуватці поразки Трої.
Вони лиш жертви сановних олімпійок, що люто ненавиділи одна одну.
Ну, що лишалось пастухові юному перед Герою, дружиною самого Зевса,
Перед Афіною, на вояка схожою більше, аніж на жінку,
Як не віддать трикляте яблуко справжній красуні – Афродиті.
А далі все пішло-поїхало, як і обіцяла дивовижна олімпійка: Паріс не викрав, а відібрав од Менелая закохану до нестями в себе Єлену.
Попри чвари грецькі царьки гуртуються , щоб збройно відомстить Трої і повернуть Єлену.
Десять літ три війна, а Троя всупереч намірам коаліції стоїть незрушно, захищена надійним муром.
Смертю обернувся б змайстрований ахейцями за порадою хитромудрого Одіссея дерев’яний кінь, в якому причаїлись оружні вояки, якби троянці не зчинили гамір довкола цього дива, що начебто олімпійці в дарунок за витримку їм принесли, а послухали жерця Аполлонового Лаокоона.
Ось він, сивоголовий, поспіша з синами і здалеку кричить: «Бідолашні! Як спало вам на думку, що ворог на сором своєму люду отак безславно залишить поле бою!? Не вірте, що кораблі ахейців знялися і начебто квапляться додому. А в коні оцьому ждуть-не діждуться слушної миті вої...»
Лаокоон вихопив в якогось троянця спис і пожбурив у дерев’яне диво.
Якби не гамір, можна було б почути брязкіт і гуркіт зброї.
Та де там!..
Он ведуть полоненого, а насправді залишеного як свідка поразки ахейця, довкола якого зібрався гамірливий гурт, аби почути про справжній відступ знеславлених героя на герої.
Радість ця змінюється одчайдушним жахом-криком: з моря повзуть два велетенські змії і кидаються спочатку на синів, а далі обплутують і самого Лаокоона. Пручається батько, напружуючи м’язи, щоб визволить синів. Намарне – нерівні сили. Ось і він уже й сам кричить останнім криком троянцям: «Не вірте!» І затиха навіки.
А змії поповзли до храму скривдженої Парісом Афіни Паллади.
«Це кара Лаокоонові,- кричать троянці,- що кинув спис в дарунок богині».
«Якомога швидше,- радять інші,- треба втягти коня в місто, аби не наразитись на ще більший гнів!»
І розбирають серед ночі мури, і падають без огляду дитина ти чи жінка, чи немічний старий...
І гине на віки вічні Троя.

P.S.
Дивлюсь на групу Лаокоона, що символізує долю Трої, а думаю про Вкраїну та її Лаокоонів.
Був ним Іван Виговський після Конотопської перемоги над Московією.
Був ним Петро Дорошенко за крок до об’єднання Лівобережжя й Правобережжя.
Був ним Іван Мазепа, чиї державотворчі плани розбилися об зраду старшини.
Був ним Симон Петлюра, знесилений нікчемною вольницею, за якою стояла озброєна більшовицька напасть.