Блукаючи вибраними сторінками
                               жіночої лірики

Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.

Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,
де все минає у журбі.

І забуває, що навколо
усе повторюється знов
як нерозривне вічне коло –
життя, і сльози, і любов.

Квітують не одні мімози
на перехресті до вінця
і не одні жіночі сльози
лікують душі і серця.

Усі трагедії жіночі
вміщає майже кожен твір.
Але надійний поводир
веде її еЛГе крізь ночі.

Такі її війна і мир,
і щирі друзі ...ой буває –
і плакати допомагає,
і підведе під монастир.

І терпеливу, і привітну
її запоєм пізнавав.
У «пригорщі …такого… світу»
і я її надії мав.

Вона сміється і страждає,
малює сни і міражі,
і поведе у спориші
одній лиш їй відомим плаєм.

Одне життя формує жінку,
яка – і грішна, і свята,
закривши чергову сторінку,
почне із чистого листа.

Аби піднятися на крила,
що виросли не з рукавів,
а із високих почуттів.

Полум'яніють ще вітрила,
аби її еЛГе раділа,
що світ навколо подобрів.

                              02.2017