Заблукаю у лісі-трилісі в ніч під Духів-день,
що вже мені втрачати – я і так, вся зіткана
з павутиння м’яких оксамитових барв
літечка красного, убрана
в багатозвуччя пташок на вікових деревах –
здорові були-и-и, дуби, діди велемудрі,
як ся маєте?!
Чи вже пригледіли місцину для нічних
летів-забав духів зеленотілих, веселунів вигадливих –
для людини зайшлої дивовижних потворних примар–
перелесників звабних лісу божого, дому Семиярового…
Сім сонць-побратимів живуть у ньому,
Сім Ярил, Сім Велесичів – заспіваймо хвалу
світлу юному, войську ратньому,
Духу братньому, незрадливому…

…Посідають опівночі всі, хто промовить
з віт спадаючі шерехом-шелестом
заповітні слова єднання – і палитимуть
вогнище, жар невгасимий,
із жертовного тіла Красних Дерев –
і радитимуть раду,
як то боронити святі дуби від чужинців…
…Коли помітять мене біля вогнища –
лише глянуть цікавим поглядом і запитають звичне:
З ЧИМ ПРИЙШЛА?
Відповім: - Із МИРОМ…

…Підійду до багаття, промовлю півподихом
ті завітні слова єднання – жаром-птахою
серце займеться… ласкою-вивільгою
озоветься… терен-ружею
розів’ється… вербовою смутою
та липовим солодом заколише…

…А на ранок
на рожевій жарівні Неба,
що звістить світу про Духів-день,
засвітиться людям як знак
миру і згоди великої, незламної
семицвітно тліюча Золота Головня*…

*головня – архаїчне: тліючий або обвуглений шмат старої деревини, який, за повір'ям, в ніч під Духів день перетворюється на золото.

(Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)