I
Сни по казармі навшпиньки ходять,
І ходики ходять вночі обережно...
Спить мій земляк, мій товариш – Володя;
Біла подушка чубом його помережана.
А надворі – зорі, мов зірки на кашкетах,
І місяць, немов емблема на голубім погоні;
Креслять кола орбіт металеві планети –
Супутники – запущені в космос сьогодні.
Спить мій товариш...
А в снах розцвітають маки,
Сняться суниці і схожий на сонце сонях...
...А десь далеко про сина задумалась мати,
До ранку розплутуючи сивий клубок безсоння.
Пахне в кутках у пучечки пов’язана м’ята,
А в серці – колючка злюча...
(Мати ніколи не замикає хати,
А серце для болю замкнула б...
Та де той ключик?)
Мати, як чайка...
Усі матері споконвіку
Носять у грудях палаючу рану –
Тривогу.
І лиш єдині на світі є вірні ліки:
Сина обняти живого біля порогу.
Спить мій товариш.
Бо в нього є мати,
Яка не спить, бо в неї є син...
А в моєї матері на могилі
Трава неприм’ята
Плаче важкими сльозами роси.
...Тихо в казармі.
А сни мені дмухають в очі
І ходики зовсім нечутно ходять...
Мамо!
Я тебе уві сні цілувати хочу,
Міцно цілувати,
Як маму свою Володя.


II
Мати…
Мабуть, гарно її мати…
(А мені приснилася хоча б!).
Мабуть, гарно мамою назвати
Жінку, що сивіє на очах.
А моя не встигла посивіти
(На могилі посивів полин).
А моя не буде вже сивіти.
І за неї посивіє син.
Пожовтіли довоєнні фото,
Як жовтіє жовтень за селом…
Пожовтіли довоєнні фото
(А твого немає… не було…).

Стежка на кладовищі нерівна,
І на стежку хиляться бузки.
Стали сиві люди на коліна,
Стали, щоб оплакати близьких.
Плачуть очі.
Сухо плачуть очі,
А рука стискає глини шмат.
Мамо, мамо!
Я війни не хочу –
Я в війну націлив автомат.
Я – солдат. Не вбивця окаянний,
Серце в мене, що зоря огненна.
Матері,
материки
і океани
Дивляться з надією на мене.


1963