Пересіяний з неба ситами, вітром вимитий волі злиток
Рано скинутий ангелом їй, пізно знайдений…
Позаяк і відчуто, й написано, пройдено вже, пережито,
І до тебе засвідчено різними правдами.

У колекції настроїв ти – на полиці, з якої не крадуть:
Зависоко дістати і намарно тягнути.
В картотеці її натхнення – у найглибшій таємній шухляді,
Недосяжний зору і дотику. Це – спокута?

Не народжена ще, дописана в історію безликим кодом
Буде з тобою, долаючи міру сумнівну.
Хтось розшифрує, набачить колізій,
Може – здивується згодом.
Забуде.
А ти – напам’ять, дослівно
Впестиш її у власні архіви.