Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Живка - богиня Життя" (ігровий сценарій до Купальських забав)
З ігрової практики купальських забав Львівського Експериментального Театру Аматорів «МЕТА», що традиційно з кінця 70-х років святкував Івана Купала в Нижньому Синьовидному у Карпатах серед лаштунків Живої Природи за власними авторськими костюмованими сценаріями. Ця традиція триває і по нині.
Серед пам'ятних Купальських ночей неодмінно треба згадати 1990 рік,коли забави проходили у Києві в Гідропарку на Дніпрі на запрошення Леопольда Ященка; та 1991,коли наші давньоукраїнські обрядові хороводи і купальські вогнища споглядали делегації зі всього світу у Ченстохово, на зустрічі з Папою Іваном-Павлом ІІ. У 1991 році після Ченстохово і парк Львівського Знесіння був перетворений на кількатисячний ігровий купальський майданчик.
На цих забавах виросло моє покоління.Тут знайомились,закохувались, проходили давні церемонії очищення купальським вогнем і згодом створювали сім'ї. Це магія!Вона на віки...
(дія відбувається біля купальського вогнища)
ЗАДІЯНІ:
ЖИВКА – жриця богині Життя-ЖИВИ
ЛАДА – богиня Любові, донька Сонця-СЕМИЯРА
ІВАНКО – земний суджений Лади
МАРА ПЕРША
МАРА ДРУГА
МАРА ТРЕТЯ
ПЕРЕЛЕСНИК
ТОЙ,ХТО В СКАЛІ СИДИТЬ
ВОДЯНИК
ВОГОНЬ (голос)
ВОДА (голос)
ЛЮДИ (вся купальська громада)
(Народ підходить до місця забави – галявини у предковічному лісі. Їх зустрічає ЖИВКА – жриця богині Життя-ЖИВИ).
ЖИВКА: Люди! Стійте! Хто ви? Чого завітали сюди?
ЛЮДИ: Ми – діти Львова, потрапили сюди, щоб святкувати славний день Івана Купала, бавитися, тішитися собою і життям!
ЖИВКА: Ви хочете радіти життю, а принесли з собою СМЕРТЬ-МАРУ!
(З темряви чути регіт МАРИ – «ха-ха-ха»!..)
ЛЮДИ: Де вона, де?! Ми не хотіли брати ЇЇ!
ЖИВКА: Ви не лише взяли ЇЇ, ви посіяли ЇЇ кругом себе!
Ось ти… нарвав папороті і шукаєш на мертвому гіллі Квітку Життя, а знайдеш там хіба що МАРУ!
(Вибігає МАРА ПЕРША і з реготом ставить на коліна того, хто тримає гілки папороті і тих, хто стоїть за ним).
МАРА ПЕРША: Ви мене посіяли, ваші руки мене зродили і я йду до вас!..
ЛЮДИ: Горе! Горе нам!
ЖИВКА: А ти, дівчино, нарвала так багато квіток; ти ж убила їхніх діток, їхнє дрібне насіннячко! І ти, красо-дівчино, теж принесла сюди МАРУ…
(Вибігає МАРА ДРУГА, вириває з рук дівчини квіти, регоче, лякає ними людей, ставить їх на коліна).
МАРА ДРУГА: Ви вбили дітей-насіннячко і тепер я їстиму все-все-все насіннячко-діток. Ха-ха-ха…
ЖИВКА: А ти, парубче, нікого не чіпав і думаєш, що МАРА до тебе не пристане? МАРА не владна лиш над тим, хто сотворив добро. А ти тремтиш над нею, бо знаєш, що вона могла вирости з твоєї байдужості.
(Вибігає МАРА ТРЕТЯ. Обертається довкола парубка).
МАРА ТРЕТЯ: Я тут мій повелителю і рабе. Допоки Я була мала – ти був мій повелитель. Але я виросла! Віднині ти – мій раб, а я – твоя владарка.
(Ставить парубка і тих, хто за ним на коліна. Таким чином на колінах опиняється весь натовп, окрім ЛАДИ, ІВАНА, ЖИВКИ І ТРЬОХ МАР. ТРИ МАРИ танцюють довкола ЖИВЧИНОГО вогню і поволі гасять його, проте не до кінця. ЛЮДИ голосять: «Горе нам, горе! ЯРОВОДЕ, порятуй нас! Порятуй нас, ЖИВКО!!», - поволі слова-голосіння переходять у загальний плач.)
ЖИВКА: Бачите, люди, яка сильна смерть-МАРА. Якщо ви і далі сіятимите ЇЇ, вона стане ще сильніша і врешті прийде час, коли ЇЇ влада поглине все – і чорна, і холодна ніч настане на усій Землі.
ТРИ МАРИ (вторять луною): Настане!Настане! Настане!
ЖИВКА: Тоді все живе поглине морок!
ТРИ МАРИ (вторять луною): Поглине! Поглине! Поглине!
(Після цих слів плач-голосіння гучнішає).
ЖИВКА: Не плачте, Люди! Наразі ще не настала влада Смерті!
(Наближається до вогню, де танцюють ТРИ МАРИ – вони сахаються ЖИВКИ.
ЖИВКА наказує підійти до вогню КУПАЛЬСКІЙ ПАРІ – ІВАНУ та ЛАДІ, покласти на вогонь дрова, укриті живицею, чекає вкупі з ними поки вогонь розгориться).
(До КУПАЛЬСЬКОЇ ПАРИ) …Бачите, ще може ЖИВКА побороти МАРУ. Ще є в ній сила, ще вона дійствує! Ще є сила у ВОДИ І ВОГНЮ.
(До ЛЮДЕЙ) ВОДА і ВОГОНЬ – боги наші: ВОДА – се матінка всьому живому, а ВОГОНЬ-тепло – се Батько наш! Без них ми загинемо…
Та слухайте, люди, сил моїх все менше. Колись МАРА не сміла навіть підійти сюди – тепер захотіла бути тут владаркою. Усе тепер залежатиме від вас! Якщо будете шанувати ВОГОНЬ і ВОДУ та Дітей богині ЖИВИ – і малих, і великих – від хробачка до ведмедя, від рясту до наймогутнішого дуба, - сила моя стане непереможною. Якщо хтось з вас чи словом чи дією необачно осквернить ВОДУ чи не шануватиме ВОГОНЬ, чи вб’є без потреби когось із Дітей ЖИВИ – то враз МАРА сильнішою від мене стане.
ЛЮДИ: Ми будемо шанувати ВОГОНЬ І ВОДУ і все живе на землі!
ЖИВКА: Я вірю, та все ж промовте присягу-заклинання:
«Присягаю, що кожного року я висаджу дерево і буду доглядати його, аж поки не стане могутнім»!
(ЛЮДИ повторюють присягу-заклинання. На галявину з лісу до ЛЮДЕЙ вибігає ПЕРЕЛЕСНИК).
ПЕРЕЛЕСНИК: Я знаю кожне дерево в лісі – і не дам зламати присяги, будьте певні!
(МАРА ПЕРША сахається присяги і зникає. ЛЮДИ, котрі найвіддаленіші, встають).
ЖИВКА: «Присягаю, що ніколи не зламаю найменшої гілочки, не зірву і не потопчу ні квіточки, ні травички на нашій землі, не залишу побіля себе у лісі ні скла, ні консервної бляшанки…».
(Люди повторюють присягу. З темряви лісу на відстані від натовпу виступає ТОЙ,
ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ).
ТОЙ,ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ: Чув я присягу-заклинання. А хто порушить її, нашлю на нього грім та блискавицю, зливу ще й град… І забере його МАРА!
(МАРА ДРУГА з навіженим стоном вихором обертається довкола ЛЮДЕЙ і зникає вкупі з ТИМ,ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ у непроглядній темряві лісу. ЛЮДИ усередині натовпу встають з колін).
ЖИВКА: «Присягаю, що ніколи не вб’ю живого сотворіння, дітей богині ЖИВИ».
(ЛЮДИ повторюють присягу. З річки поблизу галявини до людей наближається ВОДЯНИК).
ВОДЯНИК: Все живе завжди ходить до водопою. Я знатиму ваші гріхи. А покличете мене на поміч - не відверну від вас МАРУ, а потягну на дно, у баговиння.
(МАРА ТРЕТЯ, імітуючи Русалку Водяну, обертається довкіл натовпу і зникає услід за ВОДЯНИКОМ. ЛЮДИ, що найближчі до купальського багаття, піднімаються з колін.
Здалека до них промовляють ВОГОНЬ та ВОДА):
ВОДА: Діти мої! Я матінка ваша – ВОДА! Я даватиму вам силу і здоров’я, бо присяга ваша щира і я вірю вам!
ВОГОНЬ: Діти мої! Я – ВОГОНЬ, батько ваш! Я дам вам тепло узимку і дам вам Надію в безвиході. Та не зламайте присягу, бо погано буде і мені, і вам.
(Ефект грому – інколи збігається зі справжніми витівками бога Перуна,що незримо спостерігає за дійством з висоти Зоряного Неба).
ЖИВКА: Ось і все, люди – діти ЛЕВА. Ви сильні духом, бо сьогодні побороли МАРУ. Бавтеся і радійте життю – ви маєте на те право.
(До КУПАЛЬСЬКОЇ ПАРИ): Вам, ЛАДО та ІВАНЕ, раду раджу – збудуйте тут хату… бо в завітному місці, де горіло купальське багаття, Мара влади не має, там лише любов, сила та добробут із чар-квітки папороті проізростає!
ЛЮДИ, будьте щасливі!
(ЖИВКА прощається і поволі зникає з очей в напрямку лісу).
ЛЮДИ услід ЖИВЦІ: «Пам’ятай про нас, ЖИВКО!».
(Довкола купальського багаття до ранку триває забава - водять купальські хороводи, співають купальські пісні, стрибають через вогонь, доки вогонь сам не погасне).
Зі ювілейної збірки присвят "Вовчі іменини". - Львів:Ліга-Прес,2013.
https://www.youtube.com/watch?v=LP02lJvSZiE
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Цезар і Клеопатра, або Ніч у Єгипті"