Пішла. Та гіацинти ждали,
І не будив ще день вікна,
І у легкій жіночій шалі
Розквітла тиша чарівна.

Осяяна вечірнім пилом,
Я знаю, знову прийдеш ти,
Щоб араматом нільських лілій
Манливі сіті заплести.

Люблю я руки ці чутливі,
І мову цю неголосну,
Граційну талію звабливу,
І пліч округлих білизну́.

Та в імені твоїм – безмірність,
І у імлі очей твоїх
Зміїну вгадую невірність,
І ніч повір’їв грозових.

Земному світові підвладна,
Ти ще сама не осягла,
Які ти звершуєш обряди,
Яку ти віру прийняла.

Ввійди, своїй не владна волі,
Очима добрими поглянь,
І темним поглядом до болю
У серце трепетне порань.

Вповзи, немов змія повзуча,
Посеред ночі оглуши,
Замуч цілунком уст жагучих,
Косою чорною вдуши.

Текст оригіналу:

Ушла. Но гиацинты ждали,
И день не разбудил окна,
И в легких складках женской шали
Цвела ночная тишина.

В косых лучах вечерней пыли,
Я знаю, ты придешь опять
Благоуханьем нильских лилий
Меня пленять и опьянять.

Мне слабость этих рук знакома,
И эта шепчущая речь,
И стройной талии истома,
И матовость покатых плеч.

Но в имени твоем — безмерность,
И рыжий сумрак глаз твоих
Таит змеиную неверность
И ночь преданий грозовых.

И, миру дольнему подвластна,
Меж всех — не знаешь ты одна,
Каким раденьям ты причастна,
Какою верой крещена.

Войди, своей не зная воли,
И, добрая, в глаза взгляни,
И темным взором острой боли
Живое сердце полосни.

Вползи ко мне змеей ползучей,
В глухую полночь оглуши,
Устами томными замучай,
Косою черной задуши.