В пам'яті нашої сім'ї є рік 1968, коли наші батьки змушені були брати участь у військовому вторгненні на територію Чехії (Праги) в операції "Дунай", знаної в новітній історії як "Празька весна". На той час керівництву СРСР не сподобались демократичні реформи Чехії, от і було прийнято рішення про збройне втручання, але Чехія тоді піднялася вся одностайна і монолітна, як лавина. Поступ і бажання йти вперед було таким очевидним, що ніяка сила не могла цьому перешкодити.
Мій вітчим теж тоді був у складі наших військ і мама дуже переживала,бо не вертався він додому аж рік по тому. Повернувся з слідом зашитої рани на чолі на місці кулі.
Я була ще дуже маленька, але пам'ятаю, як повели мене в театр ім. Марії Заньковецької, де йшла гастрольна вистава польського театру на військову тематику, там звучала пісня, яку мама потім роками наспівувала,бо мала чудовий голос і добре знала польську мову,бо народилася в Радомі і малою до трьох років розмовляла виключно польською.Так ця пісня залишилася звучати в мені і понині, адже в теперішній час ця тема набула знову болючої актуальності.

«Dżiś do ciebie pcżyic’ nie mogę
Zaraz pójdę w nocy mrok.
Nie wyglądaj za mną oknem
W mgle utonie prużno wzrok.

Poco ż ci, kochana, wiedziec’
że do lasu pójdę spac’ –
Dłużej tu nie mogę siedżiec’,
Na mnie czeka leśna brac’».
(Фрагмент пісні з вистави польського театру)

Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
Подаруй мені серця живого слова
На схололі обійми старої землянки.

Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
Я у листя пошерхле безмовно впаду,
Затріпочу крильми, наче птах перелітний.

Подаруй мені серця жагучі слова –
Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
(В глупій темряві ночі кохана співа,
Її голос могучий – над вирви і хащі)!..

Там у лісі-пралісі відлунює крок…
В німоті підвіконня кохана заплаче –
Пломеніють у світлі нетлінних зірок
До своєї Вітчизни пориви юначі.

(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)