Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Калка.* Три Мстислави"
(З циклу історичних портретів)
"... тоді перед вели три Мстислави:
князь Києва -- Мстислав Романович,
князь Козельська -- Мстислав Всеволодич,
князь Галича -- Мстислав Мстиславович.
-- Три Мстислави ведуть нас,
перемога мусить бути наша!"
* * *
"... страшно замучили татари князів, що попалися їм у полон. Поклали на них дошки. На дошках посідали і так бенкетували.
("Княжа слава". Уроки історії)
... А татари, вражі гості,гарцювали на помості:
-- Три Мстислави,
три Мстислави,
всі зазнали тої слави --
буйні голови схилили,
меч булатний пощербили ...
А свої прелюбі кості
полишали на підмості --
красно гостей частували,
дрібно кісточки збивали ...
... Ніхто тоді й не знався на татарах --
були степи, та хани кочові:
на кутригу́рах знались, на аварах** ...
Аж тут азійські варвари нові!
Той варваризм не римської породи:
щілини вік ... а у щілинах -- лють ...
(Тваринний витвір матінки -- природи:
сидять на костях, свіжу крівцю п`ють!)
І не смакують тушею конини,
і не ламають гречно спис о спис --
хрещене тіло божої людини
звисає з сідел головою вниз ...
Допавсь до нього бусурмен-татарин
захланно так руками обома:
йому солодша над усі нектари
узята шквалом людська бастурма!
... "Три Мстислави,
три Мстислави --
очі галки поклювали ...
Три Мстислави,
три Мстислави --
десять тисяч поховали ..."
... Напилася, наїлась річка Калка
калених стріл із вражих колчанів.
Здригнулась Русь: то помста, а не валка --
тавро лжеслави на хребтах синів!
(Уже ж було: в похід збирався Ігор ...
В ріці Каялі змочено рукав.)
Де йде різня, там, певно, не до ігор --
між трьох Мстиславів вирізнивсь Мстислав!
... На княжих трупах зведено помости --
на них всю ніч гуляла татарва.
Пильнуйте, люде, ви ж бо р а д о г о с т и!
Овва, Мстиславе з Галича, овва ...
... Над Калкою -- ні мулко, ані грузько --
"єси за шеломями, земле руська" ...
... "Баба́*** ... ага́"**** -- баби-агинський дух:
тут зела -- пера, а земля -- як пух.
... "Баба́ ... яга́"***** -- жаха дитину мати.
Було шолом о Калку не каляти!
(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).
------------------------------------------
* Калка -- трагічна сторінка літопису монголо-татарської
навали. Бій відбувся у середу 31 травня 1223р.
** згадується епоха великого переселення народів,
(VI -- VII ст.н.е., Придунав`я). Вказані кочові племена
принесли багато лиха не тільки слов`янам, але й Візантії.
*** баба -- праіндоєвропейське: пращурка, вужче тюркське: мати.
**** ага -- тюркське: старшина на чолі відсіку татарського війська; ширше -- старійшина, пан.
***** "баба ... яга" -- гра слів, версія утворення
східнослов`янської і руської, зокрема, "баби Яги".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
