Кон’юнктури у мене немає
і тому не пишу я «поез»,
бо ніхто їх уже не чекає
і поезії не замовляє,
та не лаю себе, коли без
ремесла непутящого скнію
і чекаю на неї одну.
А коли од жари одурію,
то й ніяке до ночі утну.
Головне, аби рима охайна,
луки, озеро і вітерець…
І, буває, захочу – негайно
уявляю хороший кінець.
Не тому, що мені, бойовому,
захотілося миру в раю,
а тому, що люблю я солому
і травинки, буває, жую.
Запряжу віслюка в колимагу
і поїду на ній горілиць.
Як ніхто не звертає уваги,
не цураюсь веселих дурниць.
Хай полають за ці обертони
і поети, і панії ті,
що не знають мене у житті,
та навчають хорошому тону.
Дуже дякую. Так воно є,
що поету не треба таланту.
Пам’ятайте про небо моє,
поки інше тримають атланти.

……………………………..........
Мої очі – іще голубі
помічали, що небо зелене,
і дивились угору щоденно.

Епітафію пишу собі
не на камені, а на горбі,
де усе промовляє за мене.

                              07.2017