Автори /
Ігор Шоха (1947)
|
Рубрики
/ ЗА ВИДНОКОЛОМ
Опис: Печально, якщо на початку творчого шляху розумієш, що пора робити висновки, підсумки, збирати каміння... Але мабуть потрібно встигнути до цього всього щось додати з пережитого.
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Відкладене на потім
•
Хронологія вічності
•
Навперейми невидимому
•
Чужі і наші
•
Хронологія незворотного
•
Природа любові
•
Буревії тихої гавані
•
Напередодні
•
До висохлих джерел
•
Рецепти безсмертя
•
Маршрути в нікуди
•
Пектораль майбутнього
•
Світанковий край
•
Знакові віхи
•
Острови пам’яті
•
Земна обитель
•
Криза порозуміння
•
Друге дихання
•
Еґреґори віри
•
Мандри у майбутнє
•
Фантасмагорія
•
Пасіонарії буття
•
Лиха година пік
•
По дорозі до спокою
•
Буремний час
•
За межею недосяжного
•
Terra incognita
•
Білий світ
•
Ідея-фікс
•
Сіль землі
•
Паралельна реальність
•
Із темряви до світла
•
Остання мить
•
Потім
•
Мала батьківщина
•
Райдужні перспективи
•
Вічна ватра
•
Сомнамбула
•
Пам'ять душі і серця
•
Релігійні пасьянси
•
Привиди минулого
•
Придорожні віхи
•
Часові камертони
•
Тенета неминучого
•
Версії четвертого виміру
•
Ефекти доміно
•
На попелищі капища
•
Ілюзії
•
Неочікуване
•
Великдень в екзилі
•
Релікти прогресу
•
Стежки-доріжки
•
Соломинка на воді
•
Виселки
•
Пам'яті моїй
•
Опісля
•
Миті щастя
•
Сигнали всесвіту
•
Спогади про майбутнє
•
Чорно-біле й кольорове
•
Арії самоти
•
За рікою часу
•
Слово істини
•
Перед вирієм
•
Ти, вона, весна і літо
•
На все життя
•
Творчий порядок
•
За межею пам'яті
•
Не оглядаючись назад
•
Західна брама
•
Пам'яті поета
•
Заочні візії
•
Полярні душі
•
Тільки так
•
До воскресіння
•
На переправі
•
Миттєвості
•
На своєму березі
•
Аура весни
•
Польоти стріл Амура
•
Український Армагеддон
•
Екслібриси часу
•
Неминуче
•
Втікачі задзеркалля
•
Біле з чорними ознаками
•
Ось-ось
•
Все, що собі
•
Незакінчений сюжет
•
Подорожі у снива
•
Із до у після
•
Без варіантів
•
Сансара
•
І уму, і серцю
•
Батальні колорити
•
Заморожені відлуння
•
На осонні осені
•
Все, що збувається
•
Під Божою рукою
•
Опій любові
•
Нічні бдіння
•
До і після
•
Без простою
•
На шляху істини
•
Багаж неофіта
•
Тій, що чекає
•
Співавтор
•
Без вибору
•
Трикутники задзеркалля
•
Від кінця до краю
•
Чужа бабуся
•
Гра на клепсидрі
•
Та сама весна
•
Інші проводи
•
Напередодні
•
Заплющивши очі
•
Від імені...
•
Друзі назавжди
•
Сучасний Аріон
•
Без ностальгії
•
Епітафія колишньому
•
Незлобивим у вірі
•
Приземлення
•
Перелітна еліта
•
Миті вічності
•
Карлики всесвіту
•
Таємниця душі
•
Нічне спросоння
•
Метафори віри
•
Не хочу
•
Туга піднебесна
•
Релікти союзної епохи
•
Моя хода травою-муравою
•
Літні приморозки
•
Дерева як люди
•
Аніме у форматі 3D
•
Мить помилування
•
Скороминуще
•
Проводи юності
•
Три іпостасі
•
На спомин
•
Силуети весняної Музи
•
За азимутом долі
•
Лист із юності
•
Миттєвості дитинства
•
Платонічна любов
•
Хутір Гай
•
Візії чорної археології
•
За часом навздогін
•
Старість і дитинство
•
Якорі юності
•
Легкоплинна ілюзія
•
Із виру у вирій
•
Мандрапапупа-мандрапапа
•
Ключі до раю
•
У саду Плеяд
•
По дорозі до осені
•
Поза земними шляхами
•
Поза земними шляхами
•
Ковчеги спасіння
•
Доктрина виживання
•
Поетичною ріллею
•
Азм єсм
•
По дорозі на той бік
•
На переправі
•
Мандрівочки
•
Містерія судного дня
•
Тоді, коли не так, як нині
•
Весна і війна
•
Навздогін утраченому
•
Елегійне навіювання
•
Коловорот
•
Душа-сорочка
•
Питання віри
•
Гастролі на прив’язі
•
Молитва Пречистої України
•
Ностальжі без адреси
•
На ланцюгу проминущого
•
Нічого
•
Грозове відлуння
•
Епітафія невідомому поету
•
Drang nach Osten
•
Перемога по-українському
•
РОЗСИПАНИЙ БІСЕР
•
Неугодні Богу
•
У колі Сварога
•
Із-за хмар видніше
•
Мрії напрокат
•
Безпросвітність
•
Кримська весна
•
Мандри в дежавю
•
В дорозі
•
Якби не заважали жити
•
Коні міражів дитинства
Переглянути всі твори з цієї сторінки
І
Віршомази по своїй природі
Віршомази по своїй природі
Вертає у минуле
одна щаслива мить,
одна щаслива мить,
Сьогодні ще гуляю я
на березі крутому,
на березі крутому,
І
Що було на віку до війни,
Що було на віку до війни,
І
Не вигадую того ніколи,
Не вигадую того ніколи,
Як хороше, що я іще живу
і гріюся минулою любов’ю,
і гріюся минулою любов’ю,
ІЛітаю в уяві додому
або відтіля уві сні –
або відтіля уві сні –
Невловимо проминає час,
безупинно тіні наші довші
безупинно тіні наші довші
ІЩезають по одному давні друзі.
Літа не виграються у лото,
Літа не виграються у лото,
ІНічого не буває випадково:
таємне явним іноді стає,
таємне явним іноді стає,
Як не пнися, а дійдеш до точки,
та не перелізеш перелаз
та не перелізеш перелаз
ІНе нарікаю я на долю.
Хоча досягнення малі,
Хоча досягнення малі,
Є краї, які не забуваю,
і літаю думкою туди,
і літаю думкою туди,
ІОсь-ось і я почую тулумбас
на фініші земної веремії
на фініші земної веремії
ІЖиву щомиті, а коли існую,
то думаю... що де-не-де ще є
то думаю... що де-не-де ще є
ІНемає істини тієї,
що буде правдою одною,
що буде правдою одною,
Нема кому приснитися... пітьма
укрила таємниці цього світу.
укрила таємниці цього світу.
ІІще біжу... то миля, то верста
і що не рік, то даленіє щастя,
і що не рік, то даленіє щастя,
ІНе існує містики і див
і не виникає із нічого
і не виникає із нічого
ІПакую у суму усе своє
і залишаю легші за вагою
і залишаю легші за вагою
Наснилося... Я знову не один,
бо на подвір’я батькове, неначе
бо на подвір’я батькове, неначе
Нема чого радіти і ридати,
немає як узяти й написати, –
немає як узяти й написати, –
Ось і минули чарівні,
на березі Дунаю,
на березі Дунаю,
Загадані усі путі мої
не у воєнне пекло, а до раю
не у воєнне пекло, а до раю
Іде весна у маєві розмаю...
іде війна, якій немає краю.
іде війна, якій немає краю.
ІМи лишаємо наші сліди
на землі – у бою, на орбіті –
на землі – у бою, на орбіті –
Віримо із юності у неї –
нації, що із роси й води,
нації, що із роси й води,
Зоря ранкова посилає чари:
палітру неба, золото і мідь
палітру неба, золото і мідь
Коли умру, розвіються надії,
любов і віра, радощі й жалі
любов і віра, радощі й жалі
На довгій ниві житія
ми вічні ратаї, скитальці
ми вічні ратаї, скитальці
Реально... ілюзорно... а у снах
життя не зупиняється у крузі,
життя не зупиняється у крузі,
І
Невіруючих на землі нема...
Невіруючих на землі нема...
Все, що було, було єдиний раз –
печаль, і біль,, і усмішка знайома...
печаль, і біль,, і усмішка знайома...
Коли умру, не хочеться зотліти.
Життя і так точили хробаки...
Життя і так точили хробаки...
Людей на світі розділяють час
і відстані до пам'ятного місця,
і відстані до пам'ятного місця,
Люди із руками – не ледачі...
згадуються іноді мені
згадуються іноді мені
Уповаю на путі небесні,
по яких мені іще іти
по яких мені іще іти
Десь у небі іноді літає
моє друге невловиме я,
моє друге невловиме я,
ІКоли немає того, що колись
було, то я не відрікаюсь
було, то я не відрікаюсь
Які розумні іноді поети,
а особливо класики нові –
а особливо класики нові –
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
вміщаються у три щасливі миті:
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
не блуджу, та іноді гадаю, –
Неможливо зупинити час
і вертіти, як цигани, сонце,
і вертіти, як цигани, сонце,
У просторі космічної імли
пливе Земля в обійми Деміурга
пливе Земля в обійми Деміурга
Чи ризи одягаємо, чи рясу,
однакова картина житія,
однакова картина житія,
Стою на урвищі над нашою рікою,
в якій у юності купались ти і я
в якій у юності купались ти і я
Коротка дорога до ями.
Все менше людей на селі,
Все менше людей на селі,
Щасливі, що неволя не ярмо,
радіємо, що й досі не підвладні
радіємо, що й досі не підвладні
На тому світі і на тій планеті,
де осідає хаосу пітьма,
де осідає хаосу пітьма,
І
Не лунає великодня пісня…
Не лунає великодня пісня…
І небо, і Земля існують у пустелі.
Галактики зірок і броунівський рух
Галактики зірок і броунівський рух
ІПодорожую й досі і чимало
бувало та й буває ще подій,
бувало та й буває ще подій,
І
Над проваллям, буває, стою,
Над проваллям, буває, стою,
Пригадую неопалиме.
Не досипаю ніччю.
Не досипаю ніччю.
Пам'ятаю і ночі, і літо,
як були ми іще нічиї,
як були ми іще нічиї,
Без мене не зупиниться життя,
але коли осиротіє дача,
але коли осиротіє дача,
Щасливі миті житія
це і тоді, як поодинці
це і тоді, як поодинці
І
Несемося у вир стихії та емоцій.
Несемося у вир стихії та емоцій.
Минає диво. Ще гудуть рої,
і обіймає ялівець ялину,
і обіймає ялівець ялину,
Повертаю у сни кольорові,
неосяжні у білому світі,
неосяжні у білому світі,
Якщо поезія не та,
не тими пишеться словами,
не тими пишеться словами,
Тече, вирує і шумить вода,
нестримна у найвищій іпостасі.
нестримна у найвищій іпостасі.
За істиною правди не буває.
Ачей вона у кожного своя:
Ачей вона у кожного своя:
Уже нелегко й поле перейти
і вижити одному – ой, нелегко.
і вижити одному – ой, нелегко.
У мене є єдина і одна.
А хто не розуміє цю різницю,
А хто не розуміє цю різницю,
У нашій долі як у тому полі –
усе, що є, плекає кожен сам,
усе, що є, плекає кожен сам,
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
на неосяжнім поприщі своїм –
Буяли маки, квітла материнка.
У полі ні стежини, ні межі.
У полі ні стежини, ні межі.
IЖиття дає, а забирає смерть
усе, що устигаємо надбати.
усе, що устигаємо надбати.
Усе минає, як було і досі.
Повторюється казочка стара.
Повторюється казочка стара.
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Зав’язався калиновий цвіт.
Наївні сни, якщо це міражі:
і райські пущі, і пекельні кола,
і райські пущі, і пекельні кола,
ІНікого не лякає забуття,
якщо уміє іншого навчити
якщо уміє іншого навчити
Тільки й жити на білому світі,
тільки й мати, що небо дає,
тільки й мати, що небо дає,
Вселенська тиша... Аж до воскресіння
розп’ятого на череп’ї Христа...
розп’ятого на череп’ї Христа...
Несе моя фантазія мене у білі сни,
у заповідні пущі.
у заповідні пущі.
Де ті наші юні
і ясні літа,
і ясні літа,
У цьому світі доброти і зла,
де маються і праведні, і грішні,
де маються і праведні, і грішні,
Моя весна уже не за горами.
На те вона й моя,
На те вона й моя,
То не така уже й наука –
піймати «рибку золоту».
піймати «рибку золоту».
До Бога недалеко тій сім'ї,
яка не лише молиться, а дбає
яка не лише молиться, а дбає
У небесному колі містики,
поза обрії висоти
поза обрії висоти
І
Усі умремо. Настає той час,
Усі умремо. Настає той час,
У новому
у цьому році
у цьому році
За обрії білого світу
поволеньки котиться віз
поволеньки котиться віз
Коли пролунає, – пора до небес
на спокій у інші покої, –
на спокій у інші покої, –
І
Дуже економно за життя,
Дуже економно за життя,
Все йде у Лету як і ця пора,
і наші юні весни за водою.
і наші юні весни за водою.
Блукаю ночами, іду на дорогу,
де вештають снива юначі.
де вештають снива юначі.
Погуляли по білому світу.
Вирушаємо у майбуття.
Вирушаємо у майбуття.
Помалу чимчикуємо по світу.
Лиха біда на фініші мети.
Лиха біда на фініші мети.
І невмолимий, і незнаний,
і незворотній лине час.
і незворотній лине час.
Усе відомо як... Але – чому? –
таке питання досі не стояло.
таке питання досі не стояло.
Ще баба осінь посилає літу
на полики узори й кольори,
на полики узори й кольори,
Сіє-віє мрякою погода.
Не чекає згоди у народу.
Не чекає згоди у народу.
Читаємо з листа мелодії і скерцо
минулої весни, майбутньої зими.
минулої весни, майбутньої зими.
Наснилося, що є у мене дім
у далині за білою горою,
у далині за білою горою,
Приснилася Його десниця.
Не знаю, що це означає.
Не знаю, що це означає.
А ми були такі ніякі,
коли усякими були.
коли усякими були.
Уві сні ми не маємо тями
осягнути таємні світи.
осягнути таємні світи.
Як любо, що немає смерті,
коли із вирію летять
коли із вирію летять
Кон’юнктури у мене немає
і тому не пишу я «поез»,
і тому не пишу я «поез»,
У зеніті літа часу мало.
Коло переписує Велес.
Коло переписує Велес.
Минає термін дії рандеву,
коли атрофувались апетити.
коли атрофувались апетити.
Чого ти снишся? Не літа між нами,
а буревії і сухі дощі.
а буревії і сухі дощі.
Чуєш, мій ангеле неба,
як то я вторю тобі,
як то я вторю тобі,
Не уявляю те моє село
без неї – не тієї, що немає,
без неї – не тієї, що немає,
Дивлюсь на юнь і згадую свої
літа недавні і роки забуті.
літа недавні і роки забуті.
І
Ми убогі по задуму Бога.
Ми убогі по задуму Бога.
Стоїть, у щось замислена, бабуся.
Її рука зависла біля уст.
Її рука зависла біля уст.
Говорять люди, – час покаже.
Але одного разу
Але одного разу
Минулою весною
ішов я по дорозі
ішов я по дорозі
На землі ніщо не промине.
Є падіння і бувають злети.
Є падіння і бувають злети.
І
Хто чумакує у майбутнє,
Хто чумакує у майбутнє,
Далекий день украденого часу.
У хаті – тіні. Сонце у вікні.
У хаті – тіні. Сонце у вікні.
Оживаю я, панове,
у раю своєму,
у раю своєму,
Вірні друзі, – на ціле життя, –
у червоній записані книзі
у червоній записані книзі
Слова не убивають,
аж поки не почую,
аж поки не почую,
Я не лишаю заповіту.
Уже достатньо дум, ідей...
Уже достатньо дум, ідей...
Не кожен за життя отримав по заслузі.
Не ті були часи і час їх не настав.
Не ті були часи і час їх не настав.
Шаную того, хто шанує віру
і має Бога вище за богів,
і має Бога вище за богів,
Мені минає не десятий,
а я усе пасу ягнят,
а я усе пасу ягнят,
Знову у пущу далеку
линуть крізь ночі і дні
линуть крізь ночі і дні
Небо бере і дає.
Рай проганяє-приймає.
Рай проганяє-приймає.
Ущерблені із малечку ізгої –
майбутні адвокати параної,
майбутні адвокати параної,
Із нею оживає ясен день,
але – без неї. Бо така кебета,
але – без неї. Бо така кебета,
Не я сумую, а душа моя.
І їй, одній, ще боляче дивитись
І їй, одній, ще боляче дивитись
Я не нав'язую нікому
метафор віри і добра.
метафор віри і добра.
Я не хочу жити у напрузі,
бути тамадою у ослів,
бути тамадою у ослів,
Минає літо. Все минає,
що починається весною.
що починається весною.
Пожати лаври капітана Немо
не випадає, поки молоді.
не випадає, поки молоді.
– Катай зо мною, – чую із далека
ночами одинокі голоси.
ночами одинокі голоси.
До осені – рано. На зиму – нізащо
не хоче до раю ніяке ледащо.
не хоче до раю ніяке ледащо.
Виринає силует осики
у оазі буйної лози.
у оазі буйної лози.
Падає небо на трави шовкові.
Сіє акація білі дощі
Сіє акація білі дощі
Не дивина. Що уві сні люблю,
те і жалію, і усе прощаю.
те і жалію, і усе прощаю.
Ростуть і діти, і онуки,
і настає новий етап.
і настає новий етап.
Ти і досі ще снишся мені
на вокзалі, у вихорі балу...
на вокзалі, у вихорі балу...
Мова поезії інша,
поки існую… мовчу…
поки існую… мовчу…
У долині, у ріку глибоку
весело стікають ручаї.
весело стікають ручаї.
Літає Муза уві сні
у таїні земного раю.
у таїні земного раю.
Як у тумані даленіє пам’ять
оазою німого дежавю.
оазою німого дежавю.
І – що посію, те й пожну,
і що напишу – не згорає…
і що напишу – не згорає…
Коли ясніше сонечко сіяло
і інші щебетали солов’ї,
і інші щебетали солов’ї,
І
Там, де поять коней амазонки
Там, де поять коней амазонки
Де не було ніякої стежини,
а вітер сіяв тільки блекоту,
а вітер сіяв тільки блекоту,
Мені і досі спати не дає
містерія загадок та історій
містерія загадок та історій
Ера крокує століттями.
Йдуть у колону віки,
Йдуть у колону віки,
Утрачені дитячі ролі.
Не возить Бозя калачі.
Не возить Бозя калачі.
Піднімаємо якорі.
Оминаємо фути, милі.
Оминаємо фути, милі.
Пливе до берега Арго,
а тоне човник орігамі.
а тоне човник орігамі.
– і не шукай і не жалій
що я не та яку чекав
що я не та яку чекав
Коли нікуди ще не їду,
але давно уже пора,
але давно уже пора,
Ще прибирає осінь самобранку
і роздає останню благодать.
і роздає останню благодать.
О, матінко мія,
Надія
Надія
Яку не обирай дорогу,
а доля все одно одна.
а доля все одно одна.
Війнуло і не падає дощем,
як-то із того світу, що немає,
як-то із того світу, що немає,
Війнуло і не падає дощем,
як-то із того світу, що немає,
як-то із того світу, що немає,
Що вірші, що ковчеги будувати –
однакові і засоби, й мета.
однакові і засоби, й мета.
І я, і доля маємо по полю
на волі, незалежно від братів,
на волі, незалежно від братів,
Карета їде із кордебалетом,
який, буває, може зупинитись,
який, буває, може зупинитись,
Є в українській мові загадкові,
і несказанні літери-слова,
і несказанні літери-слова,
Іванович, Васильович –
мої учителі
мої учителі
Немає філософії, мій друже,
у тому, що ночами не до сну
у тому, що ночами не до сну
Коли міняю стелю на пустелю
і орані поля на цілину,
і орані поля на цілину,
Я не мамоні, а Богу молився.
У самоті, у чаду суєти
У самоті, у чаду суєти
Коли прийде нова яса,
і не уміючи літати,
і не уміючи літати,
Молимось, благаємо у Бога
іншої – своєї перемоги.
іншої – своєї перемоги.
У мене поетична кухня
така, що й босим підійде.
така, що й босим підійде.
Коли у тебе є ще я,
то є й емоцій ціле море.
то є й емоцій ціле море.
Тече минуле у своє майбутнє.
А нині що – не відає ніхто.
А нині що – не відає ніхто.
...душе моя заручнице
живого в неживім
живого в неживім
Живемо, як усі. Ті – свідками Єгови,
а іншим Саваот віщує уночі.
а іншим Саваот віщує уночі.
Душа моя любить гастролі
і кличе у мандри мене
і кличе у мандри мене
Великий Боже, Ти живий єси?
В ім’я Марії і святого Сина
В ім’я Марії і святого Сина
І
Існує нібито сім’я.
Існує нібито сім’я.
Минає час і день за днем
не додає мені до стажу.
не додає мені до стажу.
Усе, що маю дорогого,
уже немає наяву,
уже немає наяву,
– Що то реве і клекоче?
– Черево осатаніле.
– Черево осатаніле.
«Тут почиє у мирі, у тиші
той, що піснею...»
той, що піснею...»
Усякий має те, чого достоєн,
як он із мінометами бійці,
як он із мінометами бійці,
Святкуємо підпільно Перемогу.
І порох, і тумани – із Кремля.
І порох, і тумани – із Кремля.
Як сонце у ясній купелі
у лоно чорної тарелі
у лоно чорної тарелі
Як не є, а гірше може бути
не тому, що ми такі-сякі,
не тому, що ми такі-сякі,
Весна о тій порі, коли усе – зненацька:
і листя, і трава, і квіти у саду,
і листя, і трава, і квіти у саду,
Зібралися запорожці
тай на тому світі,
тай на тому світі,
Іду до себе, як у гості.
Не помічають, то дарма.
Не помічають, то дарма.
Я у думці нікому не видимий,
і, буває, що й сам я не свій.
і, буває, що й сам я не свій.
Доні берізка явилася біла,
та що у сні не ламає ніхто.
та що у сні не ламає ніхто.
Не до елегії білої...
Магія інше навіює.
Магія інше навіює.
Ти й досі сумна і одна.
А в мене – зупинки, платформи.
А в мене – зупинки, платформи.
На будь-яке на світі запитання
є відповідь. Та проповідь стара:
є відповідь. Та проповідь стара:
Небо запахло снігами.
Іній укрив береги.
Іній укрив береги.