« Немає того, що було,
окрім останньої надії...»

Перегук

                    І
Допоки є свої у цьому світі,
до кого ще не спалені мости,
у засвіти нема коли іти,
але й на місці ніколи сидіти
душі, яка від осені до літа
сумує у полоні самоти.
Пригоди і на тіло вистачає,
буває, і на голову свою
усім, кого рулетка забавляє,
увидіти у рідному краю,
як знову у нерівному бою
історія можливого кульгає.

                    ІІ
Ой, не рятує слово від сусід,
а то й рідні по очужілій кро́ві
і тих, що відмежовуються від
поезії... бояться безголові
почути правду... є напоготові
оксюморони – і гарячий лід,
і реквієми українській мові...
..................................................
Боюся, що не більшає людей,
які від парти школи і до тризни
виховували плем’я молоде,
готове умирати за Вітчизну.
Яке і по дорозі на війну
за отчий дім із ароматом диму,
не забуває запах євшану́
і купину озер неопалиму.
І цим перемагаємо... коли
не одинокі воїни у полі
покликані відстоювати долю,
аби не умирали, а жили
і убивали ворога за волю
не Божі, а реальні янголи́.

                    ІІІ
Колись жили-були усі щасливі
тим, що ярма не виділи в упор,
надію мали на російське диво,
яке за врожаї на нашій ниві
чинило грабежі й голодомор.
Життя – це іспит і само собою
не помагає ілюзійний світ
освоювати Отчий заповіт
і поки є у нації герої,
екзамени, затіяні москвою,
перездаємо третю сотню літ.

05.2025