У мене поетична кухня
така, що й босим підійде.
Іду далеко у майбутнє
ще не існуюче ніде.

А у дорозі веселіше.
Я не жалію черевик
і на ходу фіксую вірші
у електронний записник.

Іду широкими полями.
Несу багаж своїх років.
Я ще радію, що думками
ширяю далі цих полів.

Весна, якої не бувало.
Думками лину у блакить
і натискаю що попало,
і ...витираю все за мить.

У очі кліпає наївна
і непроглядна пелена.
І за думками марно лине
у небуття моя вина.

І поки почесті Сізіфу
гамує усмішки печаль,
я віддаю належне міфу,
що попливе у синю даль.

Шукаю слово гонорове
або замінюю його
і компенсую загадкову
утрату видуманого.

Якби мої літа у мене
не крали ще й мої роки,
не написав би я напевне
наприкінці і ці рядки:

у човнику зорі світання
у задзеркалля попливу,
аби не знати, чи живу,
чи може
          все це,
                  на прощання,
моє побачення останнє
із інтермецо наяву.

                              2011