ІПодорожую й досі і чимало
бувало та й буває ще подій,
коли не оминає лиходій
чи інше по дорозі що попало.
Не знаю, що мене оберігало,
але усе ще цілий, і живий.

ІІ
Нема такої у селі дороги,
аби я там босоніж не ходив,
минаючи і сіни, і пороги,
ніколи не очікуючи див.

Ніде тобі ніякої таблиці,
а знали і найменші козаки,
де Чагарі, де Зайцева криниця,
де Чумаки, а де мої Ярки.

І чумакую ще, іду у люди
оазою, і з'ївши солі пуд,
аби було не солоно усюди,
іду і вириваюся із пут.

ІІІІшов тайгою, горами Алтаю
і плесами Байкалу та Обі...
і майже не було такого краю,
де б іноді було не по собі.

І не жалію. Знаю, де Росія,
а де її нема і не було
кому – на щастя, а кому й на зло,
коли на неї ще була надія.

А далі – у Європу занесло.
І кліпаю очима – мама мія!
Не думаю, що це я у раю,
але Дунаю чисту воду п’ю.
І поки ще сіяє чудасія,
нащупую дорогу у село.

22.12.19