« Якби зустрілися ми знову»

Т. Шевченко

Не уявляю те моє село
без неї – не тієї, що немає,
а тої, що у поле вибігає,
яке снігами ще не замело.
Але якби зустрілися ми знову,
то із якою? Їх же явно є
за все моє святеє житіє –
що і не грішно вимовити слово.
Але уже ніколи не скажу
оте єдине, що не забуваю.
Та – не почує, інша не чекає
і лиш одну у серці бережу.
Немає долі – оживає мрія,
яка веде до іншої мети.
Ой, не одній у полі вітер віє.
І замість неї появилась ти.

Були ми і зелені, і дозрілі,
дивилися за обрії краси,
але в'язати долю не уміли
на вольній волі путами яси.
Пережили негоди і пригоди,
вилазили сухими із води,
минали гречку, поки дідоводи
занадилися у чужі сади.

І ти чужа. Зів'яле – не зелене.
Не оживає зжате на межі.
Була ти незамінною у мене,
аж поки стала тягарем душі.
І де – у полі вітер, янь у небі,
ручай зелений і таємний гай?

Чому усе минає, не питай.
Нікому перевіяне не треба.
Я інь уже чекаю біля себе.
А ти у полі іншого шукай.

                              06.2017