То не така уже й наука –
піймати «рибку золоту».
Амур, ціляючи із лука,
вражає ціль, а не мету.

Але немає панацеї,
як є хвороба висоти,
а ради цілі однієї
є маса засобів мети.

Чого одне перо поета
вартує, поки є вона?
А як нема – які сонети!
Яка мелодія сумна...

Уміємо любов’ю грати,
на ціль міняючи мету,
у небо пальцем показати –
у середину золоту.

Та хай летять у небо стріли,
аби було куди іти
і досягати висоти,
не оглядаючись на цілі,
де ще сіяють очі милі
у цій феєрії мети.

                                      01.2018

Застереження:
1. Тут не порушено авторських прав на будь-які захищені літературні тропи;
2. Тут немає жодного слова про будь-яку птаху і тим більше про велику птаху високого польоту;
3. Щоб не заважати високій поезії, беру тайм-аут на невизначений час.