Ростуть і діти, і онуки,
і настає новий етап.
Недавно бігали на луки,
а нині ходимо у skype.

Колись і шастали по лісу,
і толочили всі поля,
і не одна лунала пісня
про козака і коваля.

Ловили рибу у озерах,
смалили сало на вогні,
варили юшку на вечерю
у чарівному чавуні.

А на галявині – суниці!
А у калюжі – карасі!
А золоті в'юни на низці,
або …опеньки у росі.

І не побачене на небі,
і не почуте у траві...
Усе минає. Селяві.
Але нічого і не треба.
Мені б онука – візаві.

Мені б минулі юні роки,
де є кутя і калита,
і всевидюще Боже око,
і милосердіє під боком,
і рай, і воленька свята.

І на дощі, і у морози,
і неодягнена, і боса
повиростала дітвора.
І хай там холод і жара,
не забувається і досі
та найщасливіша пора.

06.2016