《 Сам себе не похвалиш,
маєш те, що маєш》

Одесит

Я не пишу, а «вишиваю».
Хай крицю варить сталевар,
а я, буває, ще й клепаю
і закипає самовар.

Іду косарити на луки,
перелопачую город –
усе одно ази та буки
не озадачують народ.

Метафори беру зі стелі.
Є коцюба і рогачі.
Уранці списую пастелі
і силуети уночі.

А вечорами кличу Музу,
як не навідає сама.
Вона поету не обуза,
але мовчу, коли нема.

Відомо не мені одному,
що є боєць – один за всіх.
І що поганого у цьому
або у помислах моїх?

Не оминаю акварелі
не наполоханих сорок
і неопалених зірок.
Боюся лише мене-стрелів.

Думки хапаю на льоту
і маю те, чого не маю,
але нікому не зриваю
підметок з рипом на ходу.

Оце і всі мої секрети.
Казати може й не з руки:
– Я не люблю пусті сюжети
і неотесані думки.

Ніяке діло не минути.
Та пам'ятаю поміж тим:
одне – склепати і забути,
а інше – милуватись ним.


07.2017