З'ЯВА III

Входить Юда. Магдалена—Ассахар—Юда.

ЮДА
Вітай, мій Ассахаре!
Як там твоє посольство!

АССАХАР
Сповнив його гідно і щасливо разом!
Ніхто нам не відмовив.

ЮДА
Значить, будуть всі!
О, як же тішуся!..
Тобі я вдячний...

АССАХАР
Я радий теж над міру,
що твою коханку—прекрасну Магдалену—
кожен рад учтити.

ЮДА
Тож буде учта шлюбна, про котру
ціла земля Юдейська
розказувати буде!

АССАХАР
Не інакше, Юдо.
Час мені... Відхожу. Прощавай!
Прощай, о Магдалено!

З'ЯВА IV

Магдалена—Юда.

ЮДА
Ти моя... моя!
Мені належить... округлість перс
і пал твоїх очей,
і тіла твого квітнучі розкоші!
Моя... мій квіте сонячний Магдалю!
Моя—нікого іншого!
Чи правда?

МАГДАЛЕНА
Твоя... твоя...

ЮДА
Відтепер
ходити будеш в пурпурі і злоті!
Лиш пожадай,
я до Опгір спроваджу кораблі
по золото, по дерево тинове,
по камені коштовностей—для тебе!
…Що мені тепер
маєтки дорогі, коли волосся
злотого хвилею лоскоче мені руки,
цілує рам'я, обплітає шию!..
... Що пахощі тепер мені чарівні,
коли з коралової чари уст твоїх—
спиваю я розкішне благовоння...
... Що міць Отця, могутність мого Бога,
коли в своїх долонях я тримаю
кулясті твої перса.
... Що для мене... що під землею...
на землі і над...
... Що... що мені... дочко Магдалю...
що, моя коханко!..

МАГДАЛЕНА
І завжди...
завжди мене отак кохати будеш?

ЮДА
Допоки в очі,
оті, що дивляться на мене, промінець—
хоча б слабенький—проникати буде...
Допоки є чуття в отих руках...
і віддиху в груді, і крові в жилах!..

МАГДАЛЕНА
О, як же мені хороше з тобою,
сину Іскаріоти! Як же добре...
Мов біла летна хмарка потону
я в шкаралупці губ твоїх гарячих!..
В тьмяній... бездонній ночі
твого вогкого плетива волосся
вколишуся... принишкну... розтечуся...
В стальних рамен охваті,
як в скельнім кратері—запалюся вогнем...
окропом закиплю... і затремчу,
неначе в лихоманці...

І вибухну—і спопелю—залию—знищу!

(Встає і подається наперед.)

ЮДА
Ідеш до мене, наче хвиля з моря—
запінена, збурунена... Пливеш...
відхлинеш і готуєшся до скоку...
і розверзаєш своє бездонне лоно—
Магдалено!!!

МАГДАЛЕНА
(сахається від нього)
Який же ти страшний... непереможний
із блискавкою тигрячих зубів...
із бурею, розбурханою в грудях...
і велетенським розмахом рамен!..
Важка і грізна хмара напливає—
пливе чолом, що думи зборознили,
пливе на очі... порива...тручає
вітрила напнуті!
Блиск... грім—і я твоя!..
(Падає в його обійми.)

Пауза.

ЮДА
А в хвилі відпочинку і спокою
сидітимеш ти на слоновій кості—
на троні!..
Дорогі пацьорки
твоє обляжуть тіло—
кривавим криком сонця на заході...
Рубіни, аметисти і опали
тебе обсядуть зорянистим роєм...
а ти... ти станеш тишею надвечір
і будеш прясти розкоші нічні...
Чекатиму я— втулений у тугу,
у прагнення, у пожадання вічне!..
Ми створимо самі для себе рай
утрачений... Затемнить подив
обличчя сонцю... Примружить очі зорям...
Сам Бог-Отець здивує!!!

МАГДАЛЕНА
Здивує Бог-Отець... простягне руки—
і поблагословить... І роз'ясниться
Його чоло правічне,
коли побачить з неба, скільки щастя
знайшло собі тих двоє,
котрих рукою викинув на землю,
прокляту плодом...
І може... дивлячись на нас—Він спогадає
той світлий день,
той шостий день творіння,
коли стояв перед найбільшим ділом,
яке вродив, — тоді Великий Ягве
не сказав ні слова, лиш голову схилив
в важкій задумі...

ЮДА
Він, дивлячись на нас, нарешті скаже:
"Так!.. Добре Я вчинив!"

МАГДАЛЕНА
О, добре... добре вчинив Отець,
коли звелів тобі
мене сягнути хтивою рукою...
Чи мить оту щей досі пам'ятаєш?

ЮДА
Так, пам'ятаю...
Ти тоді стояла ціла у тремі...
Уста твої тремтіли... і рамена...
тремтіли перса, наче два ягнятка,
заблуканих у бездоріжжі...

МАГДАЛЕНА
Ти ж... вхопив мене
у панцир пломеніючих рамен,
поклав мене цілу собі на груди
киплячі... а залізними руками,
неначе острогами блискавиць,
на клоччя рвав і шарпав мої шати...

ЮДА
Стала тоді враз
ціла ти сніжно-біла, як вершина
Кармелю...

МАГДАЛЕНА
Перший раз
твоїм очам явилась я такою!..
А до того
була сповитим в листя охоронне—
квітковим келихом,
з котрого пив
той, кого гнала туга...
і палила спрага
мрій, ще не знайдених...

ЮДА
О Магдалено! Правда,
що першим оглядав тебе такою?

МАГДАЛЕНА
Правда... Як правда те— що стала я твоєю...

ЮДА
Щастя мить...

МАГДАЛЕНА
Як правда—що барвисто спалахнула
веселкою, як чару кришталеву
моїх приваб поставив ти під сонце...

ЮДА
О Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Тобі служити прагну...
Твоєю зостануся навіки, щоби тільки
стояти так... під сонцем... без кінця...

ЮДА
Те сонце—
я запалив для Тебе!
Не зайде воно, не згасне!
Тільки будь моєю—
моєю розкішшю бездонною і щастям,
щоразу більшим!

МАГДАЛЕНА
Дам тобі я щастя,
якого ти ще й досі не зазнав!
Дам тобі щастя, дам тобі і розкіш,
яка тебе ніколи не наситить—
ніколи!
... Як той скупий, що золота жадає,
отак тебе жадання розгойдає,
буде змагатися... рости... просити пити—
навіки невичерпне...
навіки ненаситне...

ЮДА
Навіки невичерпне..
Навіки ненаситне...
(Зостаються в обіймах.)

Тепер відходжу... Повернуся впору...
Погляну, як готуються до учти.
Коли ж проб'є, надійде час святковий,
явись тоді в усій красі, як є!
Хай споглядають:
... божественні ті бедра, що бажають
зімкнуться, неначе два рамена,
обіймів спраглі...
і твою... зарожевілу звабу—
в пориві і гарячім, і пестливім...
... і твої стопи—промені ясні,
котрі біжать вздовж тіла
в поцілунку...
... і лоно твоє збурене на ньому—
нема спасіння!!!

МАГДАЛЕНА
Говори—
хай слухаю!
Твої слова, мов та кипляча лава,
у спраглу кров стікають... опадають—
і в сітку вогняну оповивають
все моє тіло...

ЮДА
Говорив би так... постійно...
без кінця... Але я мушу
відійти... А—ти?

МАГДАЛЕНА
Допоки до мене вернеш—я отак...
(Розкриває обійми.)
отак чекати буду...

ЮДА
О моя Магдалено!!
Агей, невольники!
А прислужіть-но Пані!

(Відходить.)

Входить прислуга—невольники з начинням до миття ніг
і флаконами, повними пахощів.

МАГДАЛЕНА
Ваш Пан справляє учту—
мушу прибратися...
Велика учта буде!

Магдалені подають начиння з водою.


ГРЕК І
(На краю сцени)

Поглянь на ноги...
Вони спішать зануритись у воду,
як дві вівці, коли пасуться в травах,
виблискуючих росами...

ГРЕК II
Дивись,
чи не помильні очі—
два білих... молодих серпа
ясніють...

ГРЕК III
Похилість пліч її, неначе спад
тих многих вод, що рвуться в глиб
бездонну...

МАГДАЛЕНА
Аре, мені волосся розплети...

АРЕ
О Пані!
Як я до них доткнуся...
мої пальці!..

МАГДАЛЕНА
Маєш білі, м'які— як ті пушки весняні.

АРЕ
Ясний день
тобі прислужно гідний розплітати
в злотисту зливу сонцесяйні пасма!

МАГДАЛЕНА
Не лести мені, Аре...

АРЕ
Тебе кохаю, Пані!
Дивлюсь на Тебе—і мені здається,
що бачу небо рідної землі...

МАГДАЛЕНА
Чи тільки за землею ти так тужиш?

АРЕ
Не тільки за землею—і за небом...
А моїм небом був мені...

МАГДАЛЕНА
Коханець!.. Бідна моя Аре...
А гарним був,
скажи?

АРЕ
Як брат Твій—гарним був,
кохана Пані...

МАГДАЛЕНА
Як брат мій...
Ти бачила його не раз, Аре...
Що правда, гарний?

АРЕ
Як мій коханець!

МАГДАЛЕНА
Якби ж ти тільки вглиб
його душі поглянула!

Душею
мене він заколисував,
а серцем...
а серцем—годував,
коли була дитям...
Люблю його над зорі... і над сонце...
і над повітря—навіть
над життя.

АРЕ
І він тебе,
о Пані,
рівно ж любить...

МАГДАЛЕНА
Відкіль ти знаєш?

АРЕ
Бачила не раз, як його очі
лишень тоді в безодню поринали,
коли дививсь на Тебе...

МАГДАЛЕНА
(віддаючись спогадам)
... Коли гладив
моє волосся, до грудей тулив,
і піснею вколисував, що клалась
тривожною і вітряною млою...
перловою... чадною...

АРЕ
(під впливом згадок)
... Коли тремтячою рукою обплітав
Твої рамена—як Тиберіаду—
ласкають в братніх ласках
береги...

МАГДАЛЕНА
(віддаючись спогадам)
... Коли водив мене в світи,
в котрих тонула,
як в спраглій глушині—лякливий плач
пастушої сопілки—тоне.. .никне...
Пауза.
Дивно то, Аре, що не прибув ще...
Учта зовсім близько...
Його ж—нема...

АРЕ
А може... не прийде він.

МАГДАЛЕНА
Що ти кажеш?

АРЕ
Адже казав до Тебе:
"З кожним днем
моя до Тебе довшає дорога...
В твої пороги вхожу несміливо...
Я бідним є, а тут—багатства... розкіш..."

МАГДАЛЕНА
Казав так Лазар?..
Правда... так казав?!.
Ні, не може бути!

Входить Невольниця.

НЕВОЛЬНИЦЯ
Пані,
там якась жінка прийшла до Тебе,
бачити бажає...
Я їй казала, що небавом учта
що ти збираєшся на час отой святковий...
Так не зважає ні на що—
наполягає...


МАГДАЛЕНА
До мене жінка?
Хто ж би то мав бути?
Скажи—нехай заходить.

НЕВОЛЬНИЦЯ
Як накаже Пані...

(Виходить.)

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)