Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіли русам їх пращури"
Течуть ріки великі на Русі,
і многі води їх журчать, співають стародавнє.
Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
боролися о вольність руську.
Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
– тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
гасають над ними, плачуть восени,
а в зимі студеній гурлихають по них.
І голублять дівоньки і ті це говорять,
як погибли тії у славі, а не оставили
землі своєї ворогам.
Ніби є ми, синове, також потомки
і не лишимо ми також землі нашої…
Дощечка 8
«Боронись, земле руська, і борони сама себе,
а щоб інші не були на твоїх крячах,
а тобто ворогам не далася охомитана
і до воза прив’язана, аби тягла той,
куди хотять чужії влади,
а нібито ти хочеш іти сама».
Дощечка 7А
«Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і це на нас стараються,
і ці старання їхні марні будуть,
як вони були і в старі часи отців наших.
Дощечка 2А
«…А богів купальте і Дажба шануйте,
бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»
СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК
болярин – боярин
берегинити – бити в береги, плескати на береги;
гурлихати – воркувати по-голубиному;
крячі – шия або ж плечі, рамена;
охомитати – накинути «хомут» на шию;
хомут – петля для запрягання коней;
лик – обличчя, образ;
лики – крики радості, веселощів;
многоликий – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
обоз – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.
СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА
На Русі течуть ріки великі,
в ріках води журчать многоликі.
Ріки «многая літа» співають,
а роки все течуть, все минають.
Отчі лики в синах не загинуть, –
тако ріки о них берегинять,
а вітри буйно віють над ними,
плачуть в осінь, гурлихають в зими.
І голублять голубки – дівчата
тих, що в ноги не вміли крячати,
ще й тягти на крячах своїх воза
в хомутах до чужого обозу.
Єсьми руси і суть такі многі,
що нікому не падали в ноги,
а де падали в битві суровій
там земля наша кровна від крові.
Бережіть свої руки від крові!
Будьте, внуки, живі і здорові!
(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Щойно відговорила устами наших пращурів до тебе, люба дитино, "Дощечкова читанка» і відкрила тобі сокровенні свої знання. Ох і нелегкий був шлях цієї книжки! Насправді, наче мощений з важкого каменю… А річ у тім, що написана вона ще у 1990 році з таким натхненням, наче подихом божим.
Знаменита дитяча художниця Зеновія Юськів не відразу зілюструвала її. На це пішло довгих два роки, допоки з умілих рук окреслилися божі обличчя Сварога, Числобога, Перуна, Світовида, володарки Мармореї та жар-птиці Матиреслави. Скільки книжок перечитано, енциклопедій та стародруків, аби ці обличчя надихнути правдою життя!
…І ожили ілюстрації. Наче легкий вітерець-Стрибог пройшовся сторінками – такі напоєні зеленню трави, журлячими потічками праісторичних джерел та світлом, що дає любов, новонародженого Сонця-Дажбога. Тут витоки наших звичаїв, обрядів, нашої пам’яті та культури. Тут… у цих сторінках…
Та, здавалося, що довкола «Дощечкової читанки» запала темрява ночі. Минали роки за роками, а голосу натхненних сторінок ніхто не розпізнавав. Пройшло 15 років, потрачених на марні спроби перемогти глупу темінь на німоту.
Аж раптом… не стало Зеновії Юськів, не стало Зені. Душа її тепер буде світити нам зіркою з неба, поруч із душами наших померлих родичів – так розповіла на своїх сторінках заповітна «Дощечкова читанка». Світло Зениної душі таке потужнє, що стало видно кінцеву мету – а це видана книжка!
… О так, вона була б видана, якби хтось із зловмисників з невмирущої армії Чорнобога у службових кабінетах не загубив 50 оригінальних Зениних ілюстрацій.
І знову – темрява, знову – довгі роки чекання: що робити, чи починати усе з початку? Чекати наступні … роки, поки надійде омріяний час…
Так уже сталося – бути «Дощечковій читанці» останньою в переліку Зениних книжок, але це живий пам’ятник талановитій художниці і прекрасній людині.
Автор
ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА «Єсьми русичі, Дажбові внуки!»
Рік написання – 1990
Малюнки Зеновії Юськів
Готова до видання – 1993
Подання до фонду «Відродження» -- 1997
Подання у в-во «Каменяр» -- 2005
Подання на обласні програми
по книговиданню – 2006,2007.
Загублені оригінали ілюстрацій -- 2007
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіла русам хоронителька небесних лук - Марморея""