ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.14
10:36
Дорога (цикл сонетів)
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
2025.11.14
08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
2025.11.12
18:20
Все карр та карр - пісні старої тітоньки.
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Здійснилось. Маленька поема
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Здійснилось. Маленька поема
Ця ніч віршування відточує стиль.
Неначе чорнило розлите на стіл,
Вона тобі в душу втіка, ніби жах,
Що вірш не напишеться... Пишеться... Ах...
.....................................
Складаються зорі. Підходить пора...
Ще тоне у мороці твій Катр-Бра,
Ця битва з собою у рівності сил...
Ти здатись на милість себе не просив.
Ти інше просив... І збігає рядок,
Неначе на душу ляга холодок,
Що пОкровом речення жар укрива,
На успіх приречений... А голова
Від думи йде обертом... Може, не йде,
А просто тяжіє від гіперідей,
Які ти чорнилами виллєш у світ...
...і нудить від пам"яті... Пам"яті від
Розправонашіптувань ницих нездар,
(Як серце твоє? Ще тримає удар?)
Обмежених дурнів... Їм не зрозуміть-
Що вдіяно- того не в силах змінить
Вже й сам Господь Бог... На оцій ось землі,
Що заздрісний недруг тобі опалив,
Руками у опіках маєш творить.
Саджати троянди свої. Боронить
Цей клапоть, аби що нове проросло,
На щастя (а ім на загибель) зійшло,
Бо броду одвіку нема у вогні.
(...як точка опори потрібна мені,
Щоб зсунути землю. Та вкрали ж. Нема.
І Гоголь Великий сказав недарма
На те запитання- Ну що на Русі?
-ТА КРАДУТЬ!..) А судді... Та Боже впаси
Лихого суддівства... І куплене все.
Навіщо той вірш?.. Написав би ессе
Про те, як підсудки судили ягня...
Чи байку... Дожити б до СУДНОГО ДНЯ,
Щоб бачить, як суддів судитиме Суд...
Гаразд. Я римовано це занесу
До твору. Хай судять прийдешні роки...
Роки... Чи віки... Бо потрібні віки,
Можливо, щоб якось змінити цей стан,
Як вовка голодного судить баран...
Гаразд. Повернемось до наших бара...
...лягло, мов влите. Викладати пора
У простори нету, прозоро-ясні,
І темні, немов заговорена ніч,
Чорнилом розлита у дУші одвіч.
Живи, у життя відлітаюча РІЧ!!!
Бий, бубон шамана, немов барабан,
Буди Валенштейнів роз"єднаний стан!
Хай заспані сови злітають із віт
І творять у мороці ниций політ!
Хай жовті їх очі словами сліпить,
Словами, нікому яких не спинить!
Які, наче сонце осяють цей світ!..
Це яв? А чи сон це?..
..................................
Втомився я від...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117092006975
Неначе чорнило розлите на стіл,
Вона тобі в душу втіка, ніби жах,
Що вірш не напишеться... Пишеться... Ах...
.....................................
Складаються зорі. Підходить пора...
Ще тоне у мороці твій Катр-Бра,
Ця битва з собою у рівності сил...
Ти здатись на милість себе не просив.
Ти інше просив... І збігає рядок,
Неначе на душу ляга холодок,
Що пОкровом речення жар укрива,
На успіх приречений... А голова
Від думи йде обертом... Може, не йде,
А просто тяжіє від гіперідей,
Які ти чорнилами виллєш у світ...
...і нудить від пам"яті... Пам"яті від
Розправонашіптувань ницих нездар,
(Як серце твоє? Ще тримає удар?)
Обмежених дурнів... Їм не зрозуміть-
Що вдіяно- того не в силах змінить
Вже й сам Господь Бог... На оцій ось землі,
Що заздрісний недруг тобі опалив,
Руками у опіках маєш творить.
Саджати троянди свої. Боронить
Цей клапоть, аби що нове проросло,
На щастя (а ім на загибель) зійшло,
Бо броду одвіку нема у вогні.
(...як точка опори потрібна мені,
Щоб зсунути землю. Та вкрали ж. Нема.
І Гоголь Великий сказав недарма
На те запитання- Ну що на Русі?
-ТА КРАДУТЬ!..) А судді... Та Боже впаси
Лихого суддівства... І куплене все.
Навіщо той вірш?.. Написав би ессе
Про те, як підсудки судили ягня...
Чи байку... Дожити б до СУДНОГО ДНЯ,
Щоб бачить, як суддів судитиме Суд...
Гаразд. Я римовано це занесу
До твору. Хай судять прийдешні роки...
Роки... Чи віки... Бо потрібні віки,
Можливо, щоб якось змінити цей стан,
Як вовка голодного судить баран...
Гаразд. Повернемось до наших бара...
...лягло, мов влите. Викладати пора
У простори нету, прозоро-ясні,
І темні, немов заговорена ніч,
Чорнилом розлита у дУші одвіч.
Живи, у життя відлітаюча РІЧ!!!
Бий, бубон шамана, немов барабан,
Буди Валенштейнів роз"єднаний стан!
Хай заспані сови злітають із віт
І творять у мороці ниций політ!
Хай жовті їх очі словами сліпить,
Словами, нікому яких не спинить!
Які, наче сонце осяють цей світ!..
Це яв? А чи сон це?..
..................................
Втомився я від...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117092006975
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1702 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1702 seconds