Осінь майструє гірлянди
Із вологого листя,
Мружиться короткозоро,
Роздивляючись котів замерзлих
На лавах у парку.
Куди почепити?
Кому подарувати?
Куди подіти оту забавку?

Возить ганчіркою мокрою
По віконним шибам і скляним верандам,
Розганяє мітлою тумани.
Паморозь першу
Ховає у кишеню пальто,
Вітрами залатаного.
Кому тепла останнього?
Останнього сонця?
Ще за пазухою знайдеться
Прив’яле літо бабине.

А може комусь каштанів?
Карооких, гладеньких, свіжих,
Що пахнуть лаком як новенька скрипка?
Дурні ви, люди! Вам щастя не треба?
То може тоді хризантем холодних?
Чи окраєць бірюзового неба?

Он, гляньте, вже й поети збираються в зграї.
Ще вчора строчили оскаженіло, як перед смертю.
А скоро відчалять напевно туди, де снігів немає,
Чи взагалі поснуть як ведмеді.

А нас із тобою потішить
Грог або чай зелений із медом,
Бо гірке осіннє вино чомусь зовсім не п»ється.
Біля ліжка лежать, обійнявшись ніжно
Твої джинси й моя спідниця.