Візьми моє серце, воїне,
Більше не маю нічого –
Хліб згодувала птахам,
Монети роздала жебракам,
Срібні кулі…- шляк би трафив тих вурдалаків!
Душа – Богові,
А тобі, воїне, – серце.
Візьми його – гаряче, щире, жовто-блаките,
Поклади до кишені або у наплічник.
Хай гріє воно тебе у зимних нічних походах,
У почорнілих дощових полях,
У прихистках і криївках.
Хай будить тебе серед ночі, зачувши ворожі обстріли.
Хай розповідає тобі про дім,
Про те, як чекають на тебе рідні,
Про їх молитви і сльози.
Хай воно співає тобі колискових маминим голосом.
Хай шепоче тобі: «єдиний» вустами коханої.
Хай сміється до тебе: «татку!»
Хай рятує тебе від смерті, немов оберіг
А коли, не дай Боже, ворожа куля таки знайде ТВОЄ серце –
Наповнене через край любов»ю до землі, до народу, до України,
І потече ця любов через степи і ліси,
Напоюючи квіти і трави, пшениці і дерева,
І увіллється у джерела, струмки
А далі - у ріки і моря,
І вода у них очиститься, як душа після сповіді.
Тому - не жалкуй…
Натомість - вклади у груди моє серце – І люби далі!