Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"...І пошлю на вас Змія", або "Щит для Дракона"
«… і пошлю на Вас змія…»
(Святе Письмо)
моїм побратимам по виставі«Дракон»
у львівському аматорському театрі «МЕТА»
присвячується
«…Мені часто вночі сниться, що я метелик –
і пурхаю серед квітів.
Це – найсолодші сни…
А коли прокидаюся, то не відразу можу збагнути,
хто я… Чи д р а к о н, якому наснилося,
що він метелик , чи м е т е л и к,
якому сниться, що він дракон?»
(З монологу Дракона за однойменною повістю Юрія Винничука)
Я покличу сюди метелика
із предивної, ластівко, казки –
аби теплі його окраски
нам розрадили цю холоднечу,
вколисали мою малечу
веселковими барвами літа –
із блавату і буйного жита,
і любистку, і запаху м’яти…
Я покличу його на свято
доброти і безмежної ласки,
аби втішні видіння казки
розбудили тьмяну порожнечу
і пом’якшили біль утрати…
… Перед тим, як стати м е т е л и к о м,
десь у казці він жив д р а к о н о м –
як дитина, безоборонним,
чи поетом, чи то пустельником…
Мав печеру… і мав озерце,
і бездонної синяви серце,
що дзвеніло церковним дзвоном
над землі благодатним амвоном,
пориваючи зорі квітчасті –
і над людом червивої масті,
понад привидом честі і власті,
що потворить святу ікону,
повечерявши свіжим причастям
із Великої Букви Закону…
… Та як завше ведеться у казці
не судилося вмерти дракону,
а вертати до крил і до цвіту,
і розносити маєво літу,
відсьорбнувши із княжого келиха
власних віршів шумкі переброди:
«… Я покличу сюди метелика
у князівство пресвітле, Люботин,
де беззбройність Дракона й Пустельника,
Князя гнів і страх Воєводин…
Тут земля – лиш барвиста плаха,
та найменше життя – безсмертне,
і безстрашно повзе комаха
перед очі Дракона-поета!
Написати б про неї вірша,
чи поему, чи навіть притчу,
де комаха в сто крат сильніша
за прославлену міць чоловічу…
Прочитаю очима Пустельника
всі закони і протизакони –
є Дракони – за суттю Метелики,
а є люди – за суттю дракони!»*
…Хай боронять святі ікони
світ Драконів
і світ Метеликів…
… Я покличу сюди метелика…
(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001)
У 1979 році у Львові при Будинку Вчених був створений єдиний (серед 10-и існуючих) україномовний аматорський театр "МЕТА" - Молодіжний Експериментальний Театр Аматорів. Ним керував тоді ще молодий актор театру ім. Марії Заньковецької, тепер уже народний артист України - Григорій Шумейко. Деякі творчі роботи допомагав втілювати народний артист України , лауреат Шевченківської премії Богдан Козак. У доробку театру були перші в Україні інсценізації "Марусі Чурай" Ліни Костенко та "Собору" Олеся Гончара, а також "Дорога" за новелами Василя Стефаника, "Вертеп" Валерія Шевчука, "Свіччине весілля" Івана Кочерги та багато інших вистав."МЕТА" виховала два театральних покоління своїх дітей та внуків: театри "Нова МЕТА" та "Юна МЕТА". Протягом майже сорокалітнього творчого шляху "МЕТА" відроджувала у Львові народні різдвяні "Вертепи" та купальські забави у Нижньому Синьовидному у Карпатах, Гідропарку на Дніпрі (1989), Ченстохові (1991) на зустрічі з Папою Іваном-Павлом ІІ, та на Львівському Знесінні (1991).
Тепер нові поколінні "Метян" продовжують наш театральний досвід.
Вірш «… І ПОШЛЮ НА ВАС ЗМІЯ» АБО ЩИТ ДЛЯ ДРАКОНА - відголосся моєї присутності у цьому рідному мені творчому колективі з 1987 року. Починала я з ролі Дракона у однойменній виставі за повістю-казкою Юрія Винничука. Ця вистава принесла театру звання народного у квітні 1988 року, а також її побачило Ченстохово у пам'ятному 1991 році.
*тут цитується авторська адаптація поезії Наталії Дзюбенко як прологу до вистави «Дракон» на сцені Молодіжного Експериментального Театру Аматорів «МЕТА» (Львів,1987рік).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)