ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
«Летять, ніби чайки, і дні, і ночі…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Летять, ніби чайки, і дні, і ночі…»
Поетичний вечір розпочався вдало: штормило всіх. Велетенські сулії та баняки перваку на столі викликали дрижаки та нездоровий ажіотаж. Сумніву не було – сьогодні очікується аншлаг.
Так було завжди, коли за організацію виступів у цьому містечку брався відомий між жінками та напрочуд моторний чоловік – акушер-гінеколог Тарас Шимпанзенко. Прекрасна стать його не боялася, він усім їм давав раду, всі вони пройшли через його турботливі руки. Він беріг їхні пікантні таємниці, а вони берегли його.
Заїжджі брати Квицики - столичні артисти - ошелешено спостерігали, як буцматі молодиці хазяйновито накривали столи прямо у фойє будинку культури та мистецтв. Дехто, збуджений украй пахтінням копченостей та оковитої тихенько підковтував та піджовував. Аякже - що ж то за поетичний вечір без хорошого застілля!
До початку нашого виступу залишалося півгодини. То ж ми мали необережність вийти з гримерки на люди та довідатися, коли люди наситяться і сядуть у м'які крісла.
- Ой, та це ж наші артисти! – вигукнула дуже приваблива жіночка. – Та ви ж голодні! Хутенько до столу!
Мляве «не хочу» ніхто не розчув, Мене цілували, хтось не дотягнувся – поцілунок потрапив у кадик.
Вигулькнув гінеколог. Примружився . Підняв келих.
- Давайте привітаємо шановних братів у нашому гостинному місті.
Випили. Хекнули. Жваво заплямкотіли.
Навчені гірким сценічним досвідом ми з братом нічого не вживали. Років зо двадцять тому був колись у нас вельми «оригінальний» виступ під хмельком. А співати на втоптаний шлунок вище моїх скромних можливостей. Обтяжений ковбасами кендюх давить на діафрагму, можна легко зірвати голос. Артисти знають про що тут мова. То ж ми хутенько втекли за куліси. Лаштували струни, проглянули сценарій, пообсмикували костюми. Брат вирвав у мене з носа відстовбурчену волосину.
Шум у фойє наростав. До голосного реготу трактористів впліталося дзвінке хихотіння студенток. Двері до зали були відчинені, тому ми все чули.
- Приїхали оці, брати! Про кохання співатимуть. А що вони про нього знають? Хай познайомляться з моєю тещею! Довго ж я її вчив тихо сидіти в буді, коли я з роботи приходжу, ой довго! За це й полюбив,- розповідав якийсь чоловік.
- А вони ще й вірші декламуватимуть,- прогудів басовитий жіночий голос. - Люблю вірші. Усякі. А особливо про природу: курчат, поросят, дуби…
- Та хіба це цікаво? – заперечили їй.
- От якби про ставок і луки! Та про жаб… чули як кумкають? Аж сюди чути!
Розмови, розмови. Безкінечна дзюркотлива пісня жайвора у піднебессі. У наші вуха летіли містечкові строкаті побрехеньки, сповіді розлучених, вихваляння одружених, верески, зойкіт, плачі…
- Ану, куме, заграй нам, - мовив вайлуватий дідок профундовим басом.
Кавкнула гармонь. Міхи відкашлялися. Три ноти розбіглися хто куди, потім повернулися і зазвучали вже в унісон.
- Несе Галя во-о-о-оду! Коромисло ге-е-е-ться-а-а-! – прошамкотів старий музика. Цей хирлявий голосок підтримала витага з партії «червоних носів» і у фойє загримів істинно народний хор. До нас на сцену застрибнув цибатий парубійко, пошурхотів за портьєрами, знайшов старого бубна, радісно вигукнув «єс!» та прожогом кинувся назад.
За «Галею» почався куди більш веселіший репертуар. Час від часу гриміли кухлі, чувся мелодійний дзенькіт кришталю та скла.
Взагалі гармонь – інструмент універсальний. А в сукупності з бубоном - суміш диявольська. Навіть чорт піде танцювати. Не те що баби. А вони ой як танцювали! Двигтіли столи, бряцали виделки, підлітали вгору пластикові стаканчики.
Ми з братом перезирнулися, бо стало ясно: про нас забули. Для потомленого люду байдуже як відпочивати – слухати виступи заїжджих артистів, чи, вливаючи потроху оковиту, співати і танцювати в колі своїх соплемінників.
До зали увійшла дівчина. Одна – єдина. Молода, вродлива. Перехопило подих.
- Я –вчителька. Хотіла послухати вас. Але…
Поглянувши необережно у її очі зрозумів, що пропав. А вона посміхну-лася, взяла мене рвучко за руку і мовила:
- Ходімо до нас, там і поспіваєте! Я так довго на вас чекала!
Світ перед очима поплив. Все стало неважливо окрім отого теплого, такого жаданого і неочікуваного потиску її маленької руки.
У хребет уперлося гітарне деко.
- Ну, що, брате? Ходімо. Інколи і гора до Магомета ходить.
Я взяв красуню обережно за руку, поцілував. Затримав на хвилю подих і приречено вимовив: - Ходімо.
- Ой, дивіться, братове! Наша Катря знайшла собі кавалєра! – мовив якийсь молодик.
Дівчина смикнулася але я не випустив її долоні, тримав, бо щось підказувало: цей птах – моя доля. Зусібіч потягнулися кухлі, баняки, пляшки.
- Отут і проведете свій концерт, - прорік гінеколог. - А для початку - заправте «бензобаки».
Мені подали склянку із самогоном, підсунули полумисок із смаженими карасями, втьопали шмат драглистого холодцю. Гармонь затихла. Але бубон у кутку не вгавав. Поглянув на брата – той мене зрозумів одразу. Взяв ноту ре. Гітара бренькнула перебором. Людські розмови стихли.
А я заспівав. Для єдиної людини. Бо, нарешті, зрозумів нащо сюди приїхав. Це була пісня, яку я виконував ще на академконцерті в музучилищі. Пісню, яка обезсмертила ім'я видатного українського співака, і яку й досі не навчився співати його син. Вихователька міцно тримала мою руку. Мабуть, відчула, що хвилююся і співаю тільки для неї.
Ось так у моє життя прийшло кохання. І досі, коли на душі стає кепсько або сумує кохана – беру гітару і співаю:
«Летять ніби чайки, і дні, і ночі,
В синю даль! в синю даль!»
08.10.2017р.
Так було завжди, коли за організацію виступів у цьому містечку брався відомий між жінками та напрочуд моторний чоловік – акушер-гінеколог Тарас Шимпанзенко. Прекрасна стать його не боялася, він усім їм давав раду, всі вони пройшли через його турботливі руки. Він беріг їхні пікантні таємниці, а вони берегли його.
Заїжджі брати Квицики - столичні артисти - ошелешено спостерігали, як буцматі молодиці хазяйновито накривали столи прямо у фойє будинку культури та мистецтв. Дехто, збуджений украй пахтінням копченостей та оковитої тихенько підковтував та піджовував. Аякже - що ж то за поетичний вечір без хорошого застілля!
До початку нашого виступу залишалося півгодини. То ж ми мали необережність вийти з гримерки на люди та довідатися, коли люди наситяться і сядуть у м'які крісла.
- Ой, та це ж наші артисти! – вигукнула дуже приваблива жіночка. – Та ви ж голодні! Хутенько до столу!
Мляве «не хочу» ніхто не розчув, Мене цілували, хтось не дотягнувся – поцілунок потрапив у кадик.
Вигулькнув гінеколог. Примружився . Підняв келих.
- Давайте привітаємо шановних братів у нашому гостинному місті.
Випили. Хекнули. Жваво заплямкотіли.
Навчені гірким сценічним досвідом ми з братом нічого не вживали. Років зо двадцять тому був колись у нас вельми «оригінальний» виступ під хмельком. А співати на втоптаний шлунок вище моїх скромних можливостей. Обтяжений ковбасами кендюх давить на діафрагму, можна легко зірвати голос. Артисти знають про що тут мова. То ж ми хутенько втекли за куліси. Лаштували струни, проглянули сценарій, пообсмикували костюми. Брат вирвав у мене з носа відстовбурчену волосину.
Шум у фойє наростав. До голосного реготу трактористів впліталося дзвінке хихотіння студенток. Двері до зали були відчинені, тому ми все чули.
- Приїхали оці, брати! Про кохання співатимуть. А що вони про нього знають? Хай познайомляться з моєю тещею! Довго ж я її вчив тихо сидіти в буді, коли я з роботи приходжу, ой довго! За це й полюбив,- розповідав якийсь чоловік.
- А вони ще й вірші декламуватимуть,- прогудів басовитий жіночий голос. - Люблю вірші. Усякі. А особливо про природу: курчат, поросят, дуби…
- Та хіба це цікаво? – заперечили їй.
- От якби про ставок і луки! Та про жаб… чули як кумкають? Аж сюди чути!
Розмови, розмови. Безкінечна дзюркотлива пісня жайвора у піднебессі. У наші вуха летіли містечкові строкаті побрехеньки, сповіді розлучених, вихваляння одружених, верески, зойкіт, плачі…
- Ану, куме, заграй нам, - мовив вайлуватий дідок профундовим басом.
Кавкнула гармонь. Міхи відкашлялися. Три ноти розбіглися хто куди, потім повернулися і зазвучали вже в унісон.
- Несе Галя во-о-о-оду! Коромисло ге-е-е-ться-а-а-! – прошамкотів старий музика. Цей хирлявий голосок підтримала витага з партії «червоних носів» і у фойє загримів істинно народний хор. До нас на сцену застрибнув цибатий парубійко, пошурхотів за портьєрами, знайшов старого бубна, радісно вигукнув «єс!» та прожогом кинувся назад.
За «Галею» почався куди більш веселіший репертуар. Час від часу гриміли кухлі, чувся мелодійний дзенькіт кришталю та скла.
Взагалі гармонь – інструмент універсальний. А в сукупності з бубоном - суміш диявольська. Навіть чорт піде танцювати. Не те що баби. А вони ой як танцювали! Двигтіли столи, бряцали виделки, підлітали вгору пластикові стаканчики.
Ми з братом перезирнулися, бо стало ясно: про нас забули. Для потомленого люду байдуже як відпочивати – слухати виступи заїжджих артистів, чи, вливаючи потроху оковиту, співати і танцювати в колі своїх соплемінників.
До зали увійшла дівчина. Одна – єдина. Молода, вродлива. Перехопило подих.
- Я –вчителька. Хотіла послухати вас. Але…
Поглянувши необережно у її очі зрозумів, що пропав. А вона посміхну-лася, взяла мене рвучко за руку і мовила:
- Ходімо до нас, там і поспіваєте! Я так довго на вас чекала!
Світ перед очима поплив. Все стало неважливо окрім отого теплого, такого жаданого і неочікуваного потиску її маленької руки.
У хребет уперлося гітарне деко.
- Ну, що, брате? Ходімо. Інколи і гора до Магомета ходить.
Я взяв красуню обережно за руку, поцілував. Затримав на хвилю подих і приречено вимовив: - Ходімо.
- Ой, дивіться, братове! Наша Катря знайшла собі кавалєра! – мовив якийсь молодик.
Дівчина смикнулася але я не випустив її долоні, тримав, бо щось підказувало: цей птах – моя доля. Зусібіч потягнулися кухлі, баняки, пляшки.
- Отут і проведете свій концерт, - прорік гінеколог. - А для початку - заправте «бензобаки».
Мені подали склянку із самогоном, підсунули полумисок із смаженими карасями, втьопали шмат драглистого холодцю. Гармонь затихла. Але бубон у кутку не вгавав. Поглянув на брата – той мене зрозумів одразу. Взяв ноту ре. Гітара бренькнула перебором. Людські розмови стихли.
А я заспівав. Для єдиної людини. Бо, нарешті, зрозумів нащо сюди приїхав. Це була пісня, яку я виконував ще на академконцерті в музучилищі. Пісню, яка обезсмертила ім'я видатного українського співака, і яку й досі не навчився співати його син. Вихователька міцно тримала мою руку. Мабуть, відчула, що хвилююся і співаю тільки для неї.
Ось так у моє життя прийшло кохання. І досі, коли на душі стає кепсько або сумує кохана – беру гітару і співаю:
«Летять ніби чайки, і дні, і ночі,
В синю даль! в синю даль!»
08.10.2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію