Між полум’ям свічок – таке пекельне диво, –
В єдиний згусток мрій збиваються думки.
В нестерпній маячні безглуздо і примхливо
Складаються вірші і пишуться рядки.

І цей пекельний біль летить в твої долоні, –
Ти біле полотно здираєш від грудей,
І стигне знову жах в твоїм забутім лоні.
А чи буває так – ти не питай людей.

І скільки тих свічок від тебе і до мене
Сьогодні запалю, і згасиш знову ти,
Не знає навіть Бог. Та, мабуть, й це даремне,
Бо не горять вони в тенетах пустоти.

...Згоріло все до тла. Ранкове небо марить.
Нема і не було – безглузда маячня.
Ти спиш, в твоєму сні ніхто тебе не зранить,
Але до чого віск і над тобою я?