Ви цілувались як востаннє,
Коли душа на ріжучих ножах?
Коли в його руках вмира твоє кохання…
А потім темрява і жах….
Один лиш день, що вартий року,
Ба більше, вартий всього життя…
Ви вчилися заново робити кроки,
Коли із серця вирвано буття….?
А я не каюся, горітиму у пеклі….
Нещадний час так скоро сплив…
І всі слова мої відверті,
Холодний душ потоком змив…
А поцілунок досі на щоці палає…
І він пішов у чомусь клявся….
Роки пройшли, душа ще з ним літає
Я так чекала….не повертався….
Не знала я , що це було востаннє,
Хтось Вищий показав хвилину рай,
розвіялося моє чомусь живе кохання…
Душа втекла знайшовши край…
Отак живу, душі не відчуваю…
Як зомбі серед втомлених людей,
Хтось стукає до серця, я не відкриваю…
Боюсь не змию бруду від чужих гостей….
А ще той неймовірний поцілунок…
Що зігріває в зовсім- зовсім темні дні…
Перед очима виринає мій малюнок,
Де я належала в той день тобі…