«Велике зло-змія вповзає у юрбу...»

(Еміль Верхарн)

Місто-мурашник, місто рудих тарганів,
Де стіни вулиць будуються з однакових тіл,
Де замість бруківки сліди важких чобіт,
Де замість вікон мільйони відкритих очей,
Де замість автомобілів істоти, істоти, істоти,
І замість дротів емоції – ненависті і жадання
Хліба й видовищ. Не місто, а вир – лап і голів,
У цьому місті люблять театр-видовище,
Для цього посеред юрмища теслі майструють
Теслі тешуть, цвяхують ешафот дерев’яний.
Будуть там грати вистави – вистави ножа й металу,
Вистави нових емоцій – вистави великих змін.
Для кого слава на мить, для кого влада назавжди,
Для кого наркотик емоцій, для кого нитки маріонеток,
Тільки вистава та сама – постійно, тільки все те саме
Повторюється: вистава вохри й ножа, але байдуже,
Це Місто Юрби. Тут закони диктує Плутон
Писарю-нумізмату з папірусом жовтим,
Що погризений тарганами – тими,
Що живуть в голові, яку носять на плаху паяци:
Сьогодні і завтра, в неділю нероб і в будні сірі,
Бо юрбі треба свята – щоденно –
Свято ножа і вохри рудої, тої що зрошує
Землю і дерево, тої, якою кроплять юрбу
В ім’я юрби.