Друзі, прошу не нахвалюйте мене у своїх коментарях, бо чого я тільки не наслухалась і не начиталась про себе за останні декілька днів і легенда, і провідник, і революціонер... Якщо чесно, то інколи хотілося сховатися під стіл від усього цього. Я звичайна людина, яка робить так, як лідказують їй серце і душа. Я безмежно люблю свою землю і хочу, щоб вона була квітучою і щасливою нині і після мене, тому і пішла на Помаранчеву Революцію, на Революцію Гідності, стала волонторем, поїхала на передову. Я щаслива, що у мене багато однодумців і вірних, надійних помічників, які допомагають протягом усього цього часу, дуже важкого для нашої країни, але нас повинно бути набагато більше і тоді позитивні зрушення настануть швидше. Я не можу змиритися з тим, коли декотрі особи, які свого часу називали себе волонтерами сьогодні уже ратують за заборону в*їзду волонтерів (тих хто і досі продовжує цю благородну місію) у зону АТО. При цьому знущаються над тими волонтерами, які везуть для наших воїнів смачні домашні продукти, вітамінну продукцію, яка так необхідна у ці холодні морозні дні нашим захисникам, а самі уже давно забули на передову дорогу. На мою думку, цим особам потрібно було тільки засвітитися, привернути до себе увагу, а можливо виконували чуюсь волю. Справжнє волонтерство для них недосяжне, вони не розуміють що це таке, немає у них волонтерського духу, їм не болить. А хлопці нас чекають з подарунками, з ласощами, з дитячими малюнками, бо відірвані від дому, від своїх родин на місяці і наші приїзди до них, це як сонечко у осінній чи зимовий похмурий день. То ж давйте подаруємо їм, нашим найдорожчим, мужнім захисникам якнйбільше сонечка і материнського і батьківського тепла.