Ти – душе моя чорная, в тріщинах земних,
Поклади до серця, той день навіки закарбуй,
Як плакала по ночі сльозами захололими,
Кривилась в сумерковім ранку дівчинка.
Шовкові коси розплетені, вінець розірвано –
Криваво дивиться з-під вій лункою стратою.
Не гнівно, не з погрозою, а з тихим докором
Ввірвалася у світ колись маленька дівчинка,
Тепер вже жінка – медовокрила і зваблива,
Що у порочну ніч розчахнула солодку повінь.

Поглинула по тім ще з тисячу очей,
Що зачіпали поглядами, що силкувались –
Хоч доторк подаруй!
Одним пальцевим порухом –
Крути тим світом, допоки не обрид:
Що руці чоловічій подарований він,
То ти ж володарка руки – жона неправедна.
30.06.07