Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Мои дорогие соседки
Сколько раз супруга просила меня говорить с незнакомыми людьми “без всяких там идиотских хохм и подтекстов”, столько раз я нарушал ее просьбу. Себе во зло. Будто какая-то нечистая сила так и нашептывала то, что одних тотчас отталкивало, других заставляло задумываться: “А все ли у него дома?” Конечно же, не все, так как будь супруга дома, думали они, такого бы не произошло. Ну, вот хотя бы тогда, когда я позвонил одной знакомой еще по Киеву и посоветовал ей хотя бы изредка класть на обеденный стол ивритско-русский словарь. Авось во время еды ее дорогой супруг нет-нет да и заглянет туда. И вот уже несколько лет от знакомой ни слуху, ни духу.
Все шло к тому же и в тот раз, когда новая соседка постучала в дверь и прямо с порога попросила разменять ей 50 шекелей. Что сделал бы на моем месте нормальный человек? Правильно. Достал бы портмоне и поискал нужный размен. А не найдя, извинился бы. Вот и все. Да, но нормальные не имеют дело с нечистой силой. А она и на сей раз, опередив знакомые правила общения, прошептала:
– Сколько? Да я о такой сумме слышу впервые. Покажите хотя бы эту купюру...
Соседка извинилась и ушла. А я понял, что без очередного объяснения с супругой не обойтись. И сразу стало как-то не по себе, так как все, что она скажет, мне и самому давно известно. Но, слава Б-гу, в этот раз пронесло. Видимо, Лиля, так звали нашу новую соседку, выслушивая мой вопрос, поняла, с кем имеет дело, и ни словом не обмолвилась моей многолетней моралистке. Как потом удалось выяснить, – не случайно. В пединституте она занималась вопросами воспитания дефективных детей.
С тех пор наши семьи не просто живут по принципам мирного сосуществования, о чем могут только мечтать соседи, а не представляют себе, как это они жили друг без друга столько лет. Никто, конечно, не подсчитывал, скольким и чем мы поделились, но Лиля и ее мама Фаина Львовна не притронутся к тому, что приготовили, не узнав от нас, вкусно ли это. До того, как они стали нашими соседями, мы уже почти что забыли, что такое квашеная капуста, домашнее варенье, всякие там блинчики, сырнички, оладьи, форшмак и еще масса вкуснятин.
Некогда было и подумать об этом. Все мысли только о работе. Лишь бы удержаться на плаву при постоянно растущей безработице в стране. Но не этим руководствовались мама и дочь, делясь с нами изделиями своих неутомимых рук. Так, видимо, испокон было заведено в этой еврейской семье – заботиться о ближнем. Неоднажды говорили мы с Ариной друг другу, что в неоплатном долгу перед нашими дорогими соседями. И долг этот с каждым днем все больше и больше.
Что это он все о пище да пище, заметит читатель и будет по-своему прав. Ведь не хлебом единым жив человек. Действительно. Но в оправдание свое скажу, что в отличие от аскетов и любителей всяких там воздержаний и постов, кушаем-то мы каждый день, а всем остальным, как-то – музыка, искусство вообще, художественная литература – занимаемся от случая к случаю. Да и культурные запросы соседей оказались во многом схожими с нашими. В особенности с интересами супруги, окончившей музыкальную школу-десятилетку.
Дело в том, что папа Фаины Львовны – Лев Гершенович – был разносторонним музыкантом, играл в знаменитом ансамбле балалаечников. Сам Федор Шаляпин неоднажды пел под его аккомпанемент. И в знак особой симпатии подарил ему столик, который Фаина Львовна сохранила вопреки всяким житейским бедам и невзгодам. А было их у нее, имевшей несчастье родиться в обеспеченной семье сразу же после присно памятного Октября, каленым железом и виселицей боровшимся даже с намеком на достаток, больше, чем на одну жизнь. Долгие годы ее преследовали как лишенку, то есть как дочь тех, у кого отобрали все нажитое несколькими поколениями.
Брат Фаины Львовны – Виктор Гершенович – учился у самого Давида Ойстраха, а работал в оркестре Всесоюзного радио и телевидения. Множество реликвий, значение которых выходит далеко за пределы семьи, перед отъездом в Израиль были переданы Музею Глинки. И только столик, подаренный Шаляпиным, благодаря “Кобзарю” Тараса Шевченко прибыл на Землю Обетованную. Каким образом? Очень просто. Дело в том, что это бессмертное творение, которое входит в сознание украинца, сказать бы, с молоком матери, любили и наши героини – чистокровные еврейки. Любили и взяли с собой, покидая навсегда землю Украины. Таможенники, увидев “Кобзарь”, решили не проверять и весь остальной багаж...
...С десяток лет мы знакомы, а кажется, что дружим всю жизнь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мои дорогие соседки
"Опыт человечества (и не только коммунального)
показал, что хороших соседей не бывает…
Любые связи, даже родственные, можно прервать,
но от соседей негде спрятаться, некуда бежать:
соседи – это судьба, точнее и мрачнее – рок".
Майя Каганская «Апология жанра, или рецензия на жизнь»
Сколько раз супруга просила меня говорить с незнакомыми людьми “без всяких там идиотских хохм и подтекстов”, столько раз я нарушал ее просьбу. Себе во зло. Будто какая-то нечистая сила так и нашептывала то, что одних тотчас отталкивало, других заставляло задумываться: “А все ли у него дома?” Конечно же, не все, так как будь супруга дома, думали они, такого бы не произошло. Ну, вот хотя бы тогда, когда я позвонил одной знакомой еще по Киеву и посоветовал ей хотя бы изредка класть на обеденный стол ивритско-русский словарь. Авось во время еды ее дорогой супруг нет-нет да и заглянет туда. И вот уже несколько лет от знакомой ни слуху, ни духу.
Все шло к тому же и в тот раз, когда новая соседка постучала в дверь и прямо с порога попросила разменять ей 50 шекелей. Что сделал бы на моем месте нормальный человек? Правильно. Достал бы портмоне и поискал нужный размен. А не найдя, извинился бы. Вот и все. Да, но нормальные не имеют дело с нечистой силой. А она и на сей раз, опередив знакомые правила общения, прошептала:
– Сколько? Да я о такой сумме слышу впервые. Покажите хотя бы эту купюру...
Соседка извинилась и ушла. А я понял, что без очередного объяснения с супругой не обойтись. И сразу стало как-то не по себе, так как все, что она скажет, мне и самому давно известно. Но, слава Б-гу, в этот раз пронесло. Видимо, Лиля, так звали нашу новую соседку, выслушивая мой вопрос, поняла, с кем имеет дело, и ни словом не обмолвилась моей многолетней моралистке. Как потом удалось выяснить, – не случайно. В пединституте она занималась вопросами воспитания дефективных детей.
С тех пор наши семьи не просто живут по принципам мирного сосуществования, о чем могут только мечтать соседи, а не представляют себе, как это они жили друг без друга столько лет. Никто, конечно, не подсчитывал, скольким и чем мы поделились, но Лиля и ее мама Фаина Львовна не притронутся к тому, что приготовили, не узнав от нас, вкусно ли это. До того, как они стали нашими соседями, мы уже почти что забыли, что такое квашеная капуста, домашнее варенье, всякие там блинчики, сырнички, оладьи, форшмак и еще масса вкуснятин.
Некогда было и подумать об этом. Все мысли только о работе. Лишь бы удержаться на плаву при постоянно растущей безработице в стране. Но не этим руководствовались мама и дочь, делясь с нами изделиями своих неутомимых рук. Так, видимо, испокон было заведено в этой еврейской семье – заботиться о ближнем. Неоднажды говорили мы с Ариной друг другу, что в неоплатном долгу перед нашими дорогими соседями. И долг этот с каждым днем все больше и больше.
Что это он все о пище да пище, заметит читатель и будет по-своему прав. Ведь не хлебом единым жив человек. Действительно. Но в оправдание свое скажу, что в отличие от аскетов и любителей всяких там воздержаний и постов, кушаем-то мы каждый день, а всем остальным, как-то – музыка, искусство вообще, художественная литература – занимаемся от случая к случаю. Да и культурные запросы соседей оказались во многом схожими с нашими. В особенности с интересами супруги, окончившей музыкальную школу-десятилетку.
Дело в том, что папа Фаины Львовны – Лев Гершенович – был разносторонним музыкантом, играл в знаменитом ансамбле балалаечников. Сам Федор Шаляпин неоднажды пел под его аккомпанемент. И в знак особой симпатии подарил ему столик, который Фаина Львовна сохранила вопреки всяким житейским бедам и невзгодам. А было их у нее, имевшей несчастье родиться в обеспеченной семье сразу же после присно памятного Октября, каленым железом и виселицей боровшимся даже с намеком на достаток, больше, чем на одну жизнь. Долгие годы ее преследовали как лишенку, то есть как дочь тех, у кого отобрали все нажитое несколькими поколениями.
Брат Фаины Львовны – Виктор Гершенович – учился у самого Давида Ойстраха, а работал в оркестре Всесоюзного радио и телевидения. Множество реликвий, значение которых выходит далеко за пределы семьи, перед отъездом в Израиль были переданы Музею Глинки. И только столик, подаренный Шаляпиным, благодаря “Кобзарю” Тараса Шевченко прибыл на Землю Обетованную. Каким образом? Очень просто. Дело в том, что это бессмертное творение, которое входит в сознание украинца, сказать бы, с молоком матери, любили и наши героини – чистокровные еврейки. Любили и взяли с собой, покидая навсегда землю Украины. Таможенники, увидев “Кобзарь”, решили не проверять и весь остальной багаж...
...С десяток лет мы знакомы, а кажется, что дружим всю жизнь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
