Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Вещественное доказательство
Сколько живу, в каких только коллективах ни работал, не припомню другого такого матерщинника и сквернослова, как Алекс . И это не для связки слов, о чем так смачно поведал в своих “Пожилых записках” Игорь Губерман. Не в подвыпившей компании мужиков. А на работе, ничуть не стесняясь присутствия нашей единственной дамы. Был он ходячей энциклопедией в спортивной статистике, писал, правда, не ахти как, но в борьбе за гонорар всякий раз дрался до конца. Даже тогда, когда для этого и повода-то не было. На всякий случай. Чтоб знали, что пощады с его стороны не будет.
Кто-то из обиженных Алексом хватался за сердце и глотал валидол, кто-то избегал разговоров с ним, третьи вообще переставали здороваться, а он, будто ничего особенного и не произошло, через каких-нибудь там полчаса подходил, спрашивал, что ему нужно, или же делился своими бедами. А их у него хватило бы на пятерых. Но самое удивительное заключалось в том, что этот матерщинник и сквернослов, этот ершистый и неуживчивый человек первым откликался на чью-то беду, первым вносил свою лепту в похороны, первым умудрялся поздравить отца новорожденного. Как это все уживалось в одном и том же человеке, я и по сей день понять не могу.
Но когда дело касалось какого-то большого начальника, чаще всего с понижением в должности, и мы, знавшие его как неплохого человека, сочувствовали пострадав¬шему, Алекс пускал в ход одну и ту же фразу: “Чего вы так печетесь о нем. Да ему легче срать, чем нам нюхать”. И разговоры на этом, понятное дело, прекращались.
И вот уж не знаю, по чьей воле, а скорее всего после какого-то, как всегда, досадного проигрыша киевского “Динамо”, испытанное оружие Алекса неожиданно обернулось против него самого.
А дело было так. В связи с подготовкой к Московской олимпиаде Республиканский стадион, а многие болельщики называли его еще и стадионом Хрущева, пошел на реконструкцию. Нашу немногочисленную редакцию спортивного журнала выселили сначала в какой-то склад, а после олимпиады нам не нашлось места в теперь уже новеньком модерном здании Спорткомитета Украины, где мы в основном и добывали материал для будущих статей и очерков. Место нашлось напротив красавца Дворца спорта – в подвале дышащего на ладан двухэтажного домика еще дореволюционной постройки. Кроме рукомойника – никаких удобств. Туалет – во дворе. Неоднажды тот, кто приходил первым, поскальзывался на еще свежих испражнениях.
Но то, что случилось в то августовское утро, было всем нам в новинку. При целом замке и закрытых окнах Алекс обнаружил на своем столе то, что мог сделать не иначе как сказочный великан после обильного пиршества... Прибывшие на место происшествия милиционеры с собакой не обнаружили никаких следов преступника. Более того, после тщательной проверки оказалось, что из редакции ничего не вынесено. Составили протокол, а потом милиционеры в присутствии нас, рукодителей редакции, попивая кофеек, с полчаса рассказывали всяческие забавные случаи из своей богатой практики.
И тут, когда гости уже собрались уходить, входит Алекс и спрашивает:
– А как быть с вещественным доказательством?
– Каким? – не поняли милиционеры.
– Ну, с тем, что у меня на столе.
– О чем вы?
– Ну, с тем говном...
– Да выбрасывайте его побыстрее и подальше!
...Не помню, повторял ли Алекс после этого происшествия свою любимую фразу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вещественное доказательство
Сколько живу, в каких только коллективах ни работал, не припомню другого такого матерщинника и сквернослова, как Алекс . И это не для связки слов, о чем так смачно поведал в своих “Пожилых записках” Игорь Губерман. Не в подвыпившей компании мужиков. А на работе, ничуть не стесняясь присутствия нашей единственной дамы. Был он ходячей энциклопедией в спортивной статистике, писал, правда, не ахти как, но в борьбе за гонорар всякий раз дрался до конца. Даже тогда, когда для этого и повода-то не было. На всякий случай. Чтоб знали, что пощады с его стороны не будет.
Кто-то из обиженных Алексом хватался за сердце и глотал валидол, кто-то избегал разговоров с ним, третьи вообще переставали здороваться, а он, будто ничего особенного и не произошло, через каких-нибудь там полчаса подходил, спрашивал, что ему нужно, или же делился своими бедами. А их у него хватило бы на пятерых. Но самое удивительное заключалось в том, что этот матерщинник и сквернослов, этот ершистый и неуживчивый человек первым откликался на чью-то беду, первым вносил свою лепту в похороны, первым умудрялся поздравить отца новорожденного. Как это все уживалось в одном и том же человеке, я и по сей день понять не могу.
Но когда дело касалось какого-то большого начальника, чаще всего с понижением в должности, и мы, знавшие его как неплохого человека, сочувствовали пострадав¬шему, Алекс пускал в ход одну и ту же фразу: “Чего вы так печетесь о нем. Да ему легче срать, чем нам нюхать”. И разговоры на этом, понятное дело, прекращались.
И вот уж не знаю, по чьей воле, а скорее всего после какого-то, как всегда, досадного проигрыша киевского “Динамо”, испытанное оружие Алекса неожиданно обернулось против него самого.
А дело было так. В связи с подготовкой к Московской олимпиаде Республиканский стадион, а многие болельщики называли его еще и стадионом Хрущева, пошел на реконструкцию. Нашу немногочисленную редакцию спортивного журнала выселили сначала в какой-то склад, а после олимпиады нам не нашлось места в теперь уже новеньком модерном здании Спорткомитета Украины, где мы в основном и добывали материал для будущих статей и очерков. Место нашлось напротив красавца Дворца спорта – в подвале дышащего на ладан двухэтажного домика еще дореволюционной постройки. Кроме рукомойника – никаких удобств. Туалет – во дворе. Неоднажды тот, кто приходил первым, поскальзывался на еще свежих испражнениях.
Но то, что случилось в то августовское утро, было всем нам в новинку. При целом замке и закрытых окнах Алекс обнаружил на своем столе то, что мог сделать не иначе как сказочный великан после обильного пиршества... Прибывшие на место происшествия милиционеры с собакой не обнаружили никаких следов преступника. Более того, после тщательной проверки оказалось, что из редакции ничего не вынесено. Составили протокол, а потом милиционеры в присутствии нас, рукодителей редакции, попивая кофеек, с полчаса рассказывали всяческие забавные случаи из своей богатой практики.
И тут, когда гости уже собрались уходить, входит Алекс и спрашивает:
– А как быть с вещественным доказательством?
– Каким? – не поняли милиционеры.
– Ну, с тем, что у меня на столе.
– О чем вы?
– Ну, с тем говном...
– Да выбрасывайте его побыстрее и подальше!
...Не помню, повторял ли Алекс после этого происшествия свою любимую фразу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
