Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Вещественное доказательство
Сколько живу, в каких только коллективах ни работал, не припомню другого такого матерщинника и сквернослова, как Алекс . И это не для связки слов, о чем так смачно поведал в своих “Пожилых записках” Игорь Губерман. Не в подвыпившей компании мужиков. А на работе, ничуть не стесняясь присутствия нашей единственной дамы. Был он ходячей энциклопедией в спортивной статистике, писал, правда, не ахти как, но в борьбе за гонорар всякий раз дрался до конца. Даже тогда, когда для этого и повода-то не было. На всякий случай. Чтоб знали, что пощады с его стороны не будет.
Кто-то из обиженных Алексом хватался за сердце и глотал валидол, кто-то избегал разговоров с ним, третьи вообще переставали здороваться, а он, будто ничего особенного и не произошло, через каких-нибудь там полчаса подходил, спрашивал, что ему нужно, или же делился своими бедами. А их у него хватило бы на пятерых. Но самое удивительное заключалось в том, что этот матерщинник и сквернослов, этот ершистый и неуживчивый человек первым откликался на чью-то беду, первым вносил свою лепту в похороны, первым умудрялся поздравить отца новорожденного. Как это все уживалось в одном и том же человеке, я и по сей день понять не могу.
Но когда дело касалось какого-то большого начальника, чаще всего с понижением в должности, и мы, знавшие его как неплохого человека, сочувствовали пострадав¬шему, Алекс пускал в ход одну и ту же фразу: “Чего вы так печетесь о нем. Да ему легче срать, чем нам нюхать”. И разговоры на этом, понятное дело, прекращались.
И вот уж не знаю, по чьей воле, а скорее всего после какого-то, как всегда, досадного проигрыша киевского “Динамо”, испытанное оружие Алекса неожиданно обернулось против него самого.
А дело было так. В связи с подготовкой к Московской олимпиаде Республиканский стадион, а многие болельщики называли его еще и стадионом Хрущева, пошел на реконструкцию. Нашу немногочисленную редакцию спортивного журнала выселили сначала в какой-то склад, а после олимпиады нам не нашлось места в теперь уже новеньком модерном здании Спорткомитета Украины, где мы в основном и добывали материал для будущих статей и очерков. Место нашлось напротив красавца Дворца спорта – в подвале дышащего на ладан двухэтажного домика еще дореволюционной постройки. Кроме рукомойника – никаких удобств. Туалет – во дворе. Неоднажды тот, кто приходил первым, поскальзывался на еще свежих испражнениях.
Но то, что случилось в то августовское утро, было всем нам в новинку. При целом замке и закрытых окнах Алекс обнаружил на своем столе то, что мог сделать не иначе как сказочный великан после обильного пиршества... Прибывшие на место происшествия милиционеры с собакой не обнаружили никаких следов преступника. Более того, после тщательной проверки оказалось, что из редакции ничего не вынесено. Составили протокол, а потом милиционеры в присутствии нас, рукодителей редакции, попивая кофеек, с полчаса рассказывали всяческие забавные случаи из своей богатой практики.
И тут, когда гости уже собрались уходить, входит Алекс и спрашивает:
– А как быть с вещественным доказательством?
– Каким? – не поняли милиционеры.
– Ну, с тем, что у меня на столе.
– О чем вы?
– Ну, с тем говном...
– Да выбрасывайте его побыстрее и подальше!
...Не помню, повторял ли Алекс после этого происшествия свою любимую фразу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вещественное доказательство
Сколько живу, в каких только коллективах ни работал, не припомню другого такого матерщинника и сквернослова, как Алекс . И это не для связки слов, о чем так смачно поведал в своих “Пожилых записках” Игорь Губерман. Не в подвыпившей компании мужиков. А на работе, ничуть не стесняясь присутствия нашей единственной дамы. Был он ходячей энциклопедией в спортивной статистике, писал, правда, не ахти как, но в борьбе за гонорар всякий раз дрался до конца. Даже тогда, когда для этого и повода-то не было. На всякий случай. Чтоб знали, что пощады с его стороны не будет.
Кто-то из обиженных Алексом хватался за сердце и глотал валидол, кто-то избегал разговоров с ним, третьи вообще переставали здороваться, а он, будто ничего особенного и не произошло, через каких-нибудь там полчаса подходил, спрашивал, что ему нужно, или же делился своими бедами. А их у него хватило бы на пятерых. Но самое удивительное заключалось в том, что этот матерщинник и сквернослов, этот ершистый и неуживчивый человек первым откликался на чью-то беду, первым вносил свою лепту в похороны, первым умудрялся поздравить отца новорожденного. Как это все уживалось в одном и том же человеке, я и по сей день понять не могу.
Но когда дело касалось какого-то большого начальника, чаще всего с понижением в должности, и мы, знавшие его как неплохого человека, сочувствовали пострадав¬шему, Алекс пускал в ход одну и ту же фразу: “Чего вы так печетесь о нем. Да ему легче срать, чем нам нюхать”. И разговоры на этом, понятное дело, прекращались.
И вот уж не знаю, по чьей воле, а скорее всего после какого-то, как всегда, досадного проигрыша киевского “Динамо”, испытанное оружие Алекса неожиданно обернулось против него самого.
А дело было так. В связи с подготовкой к Московской олимпиаде Республиканский стадион, а многие болельщики называли его еще и стадионом Хрущева, пошел на реконструкцию. Нашу немногочисленную редакцию спортивного журнала выселили сначала в какой-то склад, а после олимпиады нам не нашлось места в теперь уже новеньком модерном здании Спорткомитета Украины, где мы в основном и добывали материал для будущих статей и очерков. Место нашлось напротив красавца Дворца спорта – в подвале дышащего на ладан двухэтажного домика еще дореволюционной постройки. Кроме рукомойника – никаких удобств. Туалет – во дворе. Неоднажды тот, кто приходил первым, поскальзывался на еще свежих испражнениях.
Но то, что случилось в то августовское утро, было всем нам в новинку. При целом замке и закрытых окнах Алекс обнаружил на своем столе то, что мог сделать не иначе как сказочный великан после обильного пиршества... Прибывшие на место происшествия милиционеры с собакой не обнаружили никаких следов преступника. Более того, после тщательной проверки оказалось, что из редакции ничего не вынесено. Составили протокол, а потом милиционеры в присутствии нас, рукодителей редакции, попивая кофеек, с полчаса рассказывали всяческие забавные случаи из своей богатой практики.
И тут, когда гости уже собрались уходить, входит Алекс и спрашивает:
– А как быть с вещественным доказательством?
– Каким? – не поняли милиционеры.
– Ну, с тем, что у меня на столе.
– О чем вы?
– Ну, с тем говном...
– Да выбрасывайте его побыстрее и подальше!
...Не помню, повторял ли Алекс после этого происшествия свою любимую фразу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
