Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Серый комок в предутреннем тумане
Почти всех, кто в это время – начало седьмого – отправляется на работу или подработки, я знаю в лицо.
Вот человек десять румынских рабочих. Все как один курят. Чтобы не попасть в их дымовую завесу, стараюсь подойти к автобусной остановке не прямо, а в обход, со стороны огромной клумбы. Пока подхожу, они, побросав окурки на тротуар, как это заведено у тамошних обитателей, садятся в автобус .
Вот пара молодых репатриантов из России. Вместе они начали ездить лишь несколько месяцев тому назад. То ли поженились, то ли просто живут, как повелось сейчас в среде молодежи.
Вот вчера еще иссиня-черная, а сегодня крашеная блондинка-марокканка с длиннющей сигаретой в полусогнутой левой руке. Как только она входит в автобус, тотчас открывает окно, нажимает на головку пульверизатора и струей аэрозоля как бы дезинфицирует свое место. С шумом усевшись и разложив на коленях кремы и пудру, она принимается восстанавливать утраченное за ночь.
Вот давнишний мой знакомый мясник, вышедший только что из сефардской синагоги.
Вот бородатый гигант в черной кипе и с автоматом наперевес. Сейчас он, видимо, на сверхсрочной службе, так как в погонах поблескивает металлический косячок.
Вот кто-то из постоянно меняющихся солдат срочной службы с двумя или тремя нашивками на засученных в любую погоду рукавах.
Вот, кажется, и все.
Кроме уже отправившихся в путь румынских рабочих да упомянутой пары, остальные обычно стоят порознь, изредка посматривая вправо-влево, откуда должны появиться 13-й и 20-й автобусы. Но сегодня, замечаю, традиционная картина почему-то нарушена. Все ожидающие образовали почти что круг. Чтобы это значило? Кому-то стало плохо? Не похоже. Подхожу, как бы дополняя недостающее звено круга, и посредине его замечаю маленького серого котенка, который трясется от холода...
...Я с детства недолюбливаю кошачью породу. Маленьких еще так-сяк терплю, а больших просто не выношу. Не знаю, отчего эта неприязнь. Ничего плохого коты мне не сделали. Ни разу не поцарапали, как то делают даже с любящими их хозяевами.
Казалось бы, собак должен был бы я и в самом деле ненавидеть. В отрочестве, помню, дождливой осенней ночью вышел я справить малую нужду. В темноте поскользнулся, но, помня, что возле ступенек днем стояла огромная бочка с водой, инстинктивно схватился за нее и тут же... услышал страшное рычанье, усиленное раскатами грома.
Должен был бы я ненавидеть и лошадей. Ведь наш детдомовский Васек, казавшийся мне таким покладистым, ни с того ни с сего, когда я решил покататься на нем, как делали малыши, вдруг понесся в сад и чуть не покалечил меня между деревьями. А потом, резко остановясь, так что от неожиданности я рухнул на землю, еще и ударил копытом под дых. Задыхаясь, еле-еле дополз я тогда до жилья. С тех пор к лошадям не подхожу близко и тем более не прикасаюсь.
Но что странно – ни к собакам, ни к лошадям нет у меня неприязни. А вот котов терпеть не могу. Так и кажется, что однажды кто-то из них сзади прыгнет мне на шею и так вопьется в нее когтями, что никакая сила не сможет вырвать их оттуда. Да простят меня котолюбы и котоманы за это откровение, которое одна знакомая назвала просто – ШИЗ. Но что есть, то есть. Это с моей стороны.
А что коты? Будто догадываясь, что я думаю, они сторонились и старались не перебегать мне дорогу. В особенности черные. Почему пишу в прошедшем времени? Да потому, что лет десять тому все круто изменилось и, понятное дело, только усугубило мое неприятие кошачьей породы.
Нельзя не заметить: в Израиле такое засилье бездомных котов, что порой даже кажется, будто ты в Древнем Египте, где те были священными животными. Поскольку в нашей стране больше выбрасывается продуктов, чем поедается, для этих тунеядцев настал уже коммунизм. И если там, в стране моего исхода, украинские коты чувствовали свою второсортность, то израильские – настоящие хозяева жизни. Так, правда, называют здесь всех животных, но только коты знают об этом. Всякий раз, когда выбрасываю кулек с объедками, опасаюсь, что вот-вот появится лоснящаяся рожа кота размером с немецкую овчарку да как грякнет:
– Мерзавец! Не видишь, что трапезничаю с дружками. Чего лезешь, когда тебя не просят! Убирайся прочь!
И швырнет мне промежду глаз мой кулек. Одного из таких вот мордоворотов мне привелось видеть в начале моей карьеры охранника в школе для аутистов. Там коты настолько обнаглели, что перешли уже и красную черту. Полноправно не просто входили в кухню, но казалось, что вот-вот станут кушать не под столом, а за столом. Да еще потребуют все необходимое для этого. Когда такая опасность наконец-то дошла до всех сотрудников, решили устроить котам трансфер. Казалось, что с Божьей помощью операция удалась. Каково же было мое удивление, когда увидел в холле черного котяру, прогуливающегося без всякой опаски быть выдворенным. Схватил швабру и хотел уже прогнать последнего оккупанта, как вдруг появляется директриса и спокойно так говорит:
– Не смей! Это наш друг.
Надо было видеть выражение этого самодовольного мордоворота. А я стоял в недоумении и просто физически ощущал, будто меня этой самой шваброй только что побили...
...Но вернемся к автобусной остановке, где в круге, образованном без пяти минут пассажирами, трясется от холода предутреннего тумана серый комок. Его нежно поглаживают. Котенок согревается от прикосновений множества рук, открывает глазенки-бусинки и мяукает. Все бросаются к сумкам и ищут что-то съестное.
– Ему бы молочка, – замечает кто-то.
Но кто же везет с собой на работу молоко... И тут появляется незнакомый мне ранее юноша, сосущий на ходу шоко. Заглянув в круг, он молча разрывает пакетик и нагибает котенка-несмышленыша.
– Пей, беспризорник! Пей!
С разных сторон почти одновременно появляются 13-й и 20-й автобусы. Погладив напоследок серый комочек, мои знакомые отправляются каждый на свою работу, и всю дорогу только и разговору, что о нем. Как будто он – единственный кот в нашей округе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Серый комок в предутреннем тумане
Почти всех, кто в это время – начало седьмого – отправляется на работу или подработки, я знаю в лицо.
Вот человек десять румынских рабочих. Все как один курят. Чтобы не попасть в их дымовую завесу, стараюсь подойти к автобусной остановке не прямо, а в обход, со стороны огромной клумбы. Пока подхожу, они, побросав окурки на тротуар, как это заведено у тамошних обитателей, садятся в автобус .
Вот пара молодых репатриантов из России. Вместе они начали ездить лишь несколько месяцев тому назад. То ли поженились, то ли просто живут, как повелось сейчас в среде молодежи.
Вот вчера еще иссиня-черная, а сегодня крашеная блондинка-марокканка с длиннющей сигаретой в полусогнутой левой руке. Как только она входит в автобус, тотчас открывает окно, нажимает на головку пульверизатора и струей аэрозоля как бы дезинфицирует свое место. С шумом усевшись и разложив на коленях кремы и пудру, она принимается восстанавливать утраченное за ночь.
Вот давнишний мой знакомый мясник, вышедший только что из сефардской синагоги.
Вот бородатый гигант в черной кипе и с автоматом наперевес. Сейчас он, видимо, на сверхсрочной службе, так как в погонах поблескивает металлический косячок.
Вот кто-то из постоянно меняющихся солдат срочной службы с двумя или тремя нашивками на засученных в любую погоду рукавах.
Вот, кажется, и все.
Кроме уже отправившихся в путь румынских рабочих да упомянутой пары, остальные обычно стоят порознь, изредка посматривая вправо-влево, откуда должны появиться 13-й и 20-й автобусы. Но сегодня, замечаю, традиционная картина почему-то нарушена. Все ожидающие образовали почти что круг. Чтобы это значило? Кому-то стало плохо? Не похоже. Подхожу, как бы дополняя недостающее звено круга, и посредине его замечаю маленького серого котенка, который трясется от холода...
...Я с детства недолюбливаю кошачью породу. Маленьких еще так-сяк терплю, а больших просто не выношу. Не знаю, отчего эта неприязнь. Ничего плохого коты мне не сделали. Ни разу не поцарапали, как то делают даже с любящими их хозяевами.
Казалось бы, собак должен был бы я и в самом деле ненавидеть. В отрочестве, помню, дождливой осенней ночью вышел я справить малую нужду. В темноте поскользнулся, но, помня, что возле ступенек днем стояла огромная бочка с водой, инстинктивно схватился за нее и тут же... услышал страшное рычанье, усиленное раскатами грома.
Должен был бы я ненавидеть и лошадей. Ведь наш детдомовский Васек, казавшийся мне таким покладистым, ни с того ни с сего, когда я решил покататься на нем, как делали малыши, вдруг понесся в сад и чуть не покалечил меня между деревьями. А потом, резко остановясь, так что от неожиданности я рухнул на землю, еще и ударил копытом под дых. Задыхаясь, еле-еле дополз я тогда до жилья. С тех пор к лошадям не подхожу близко и тем более не прикасаюсь.
Но что странно – ни к собакам, ни к лошадям нет у меня неприязни. А вот котов терпеть не могу. Так и кажется, что однажды кто-то из них сзади прыгнет мне на шею и так вопьется в нее когтями, что никакая сила не сможет вырвать их оттуда. Да простят меня котолюбы и котоманы за это откровение, которое одна знакомая назвала просто – ШИЗ. Но что есть, то есть. Это с моей стороны.
А что коты? Будто догадываясь, что я думаю, они сторонились и старались не перебегать мне дорогу. В особенности черные. Почему пишу в прошедшем времени? Да потому, что лет десять тому все круто изменилось и, понятное дело, только усугубило мое неприятие кошачьей породы.
Нельзя не заметить: в Израиле такое засилье бездомных котов, что порой даже кажется, будто ты в Древнем Египте, где те были священными животными. Поскольку в нашей стране больше выбрасывается продуктов, чем поедается, для этих тунеядцев настал уже коммунизм. И если там, в стране моего исхода, украинские коты чувствовали свою второсортность, то израильские – настоящие хозяева жизни. Так, правда, называют здесь всех животных, но только коты знают об этом. Всякий раз, когда выбрасываю кулек с объедками, опасаюсь, что вот-вот появится лоснящаяся рожа кота размером с немецкую овчарку да как грякнет:
– Мерзавец! Не видишь, что трапезничаю с дружками. Чего лезешь, когда тебя не просят! Убирайся прочь!
И швырнет мне промежду глаз мой кулек. Одного из таких вот мордоворотов мне привелось видеть в начале моей карьеры охранника в школе для аутистов. Там коты настолько обнаглели, что перешли уже и красную черту. Полноправно не просто входили в кухню, но казалось, что вот-вот станут кушать не под столом, а за столом. Да еще потребуют все необходимое для этого. Когда такая опасность наконец-то дошла до всех сотрудников, решили устроить котам трансфер. Казалось, что с Божьей помощью операция удалась. Каково же было мое удивление, когда увидел в холле черного котяру, прогуливающегося без всякой опаски быть выдворенным. Схватил швабру и хотел уже прогнать последнего оккупанта, как вдруг появляется директриса и спокойно так говорит:
– Не смей! Это наш друг.
Надо было видеть выражение этого самодовольного мордоворота. А я стоял в недоумении и просто физически ощущал, будто меня этой самой шваброй только что побили...
...Но вернемся к автобусной остановке, где в круге, образованном без пяти минут пассажирами, трясется от холода предутреннего тумана серый комок. Его нежно поглаживают. Котенок согревается от прикосновений множества рук, открывает глазенки-бусинки и мяукает. Все бросаются к сумкам и ищут что-то съестное.
– Ему бы молочка, – замечает кто-то.
Но кто же везет с собой на работу молоко... И тут появляется незнакомый мне ранее юноша, сосущий на ходу шоко. Заглянув в круг, он молча разрывает пакетик и нагибает котенка-несмышленыша.
– Пей, беспризорник! Пей!
С разных сторон почти одновременно появляются 13-й и 20-й автобусы. Погладив напоследок серый комочек, мои знакомые отправляются каждый на свою работу, и всю дорогу только и разговору, что о нем. Как будто он – единственный кот в нашей округе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Коня кують, а жаба підіймає ногу" (з добірки "Народ скаже - як зав'яже")"
• Перейти на сторінку •
"Щастя жити з молодою"
• Перейти на сторінку •
"Щастя жити з молодою"
Про публікацію
