ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.10.29 22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.

Борис Костиря
2025.10.29 21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,

С М
2025.10.29 18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати

Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є

Сергій СергійКо
2025.10.29 17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,

Леся Горова
2025.10.29 13:15
А для мене негода - лише у замащених берцях
Об тягучої глини окопної ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.

Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю к

Микола Дудар
2025.10.29 11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…

Віктор Кучерук
2025.10.29 06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,

Борис Костиря
2025.10.28 22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.

Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,

Сергій СергійКо
2025.10.28 16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,

Володимир Мацуцький
2025.10.28 12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. Промишляв на скляній тарі та макулатурі. Якщо везло знайти пристойні ношені речі, здавав по п’ять гривен Вірці – стерві у дві точки: на барахолці і

Микола Дудар
2025.10.28 12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні

Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —

Сергій Губерначук
2025.10.28 11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.

Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,

Віктор Кучерук
2025.10.28 06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?

Борис Костиря
2025.10.27 21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.

Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.

Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.

Микола Дудар
2025.10.27 09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…

Світлана Пирогова
2025.10.27 08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.

Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Серый комок в предутреннем тумане


Почти всех, кто в это время – начало седьмого – отправляется на работу или подработки, я знаю в лицо.
Вот человек десять румынских рабочих. Все как один курят. Чтобы не попасть в их дымовую завесу, стараюсь подойти к автобусной остановке не прямо, а в обход, со стороны огромной клумбы. Пока подхожу, они, побросав окурки на тротуар, как это заведено у тамошних обитателей, садятся в автобус .
Вот пара молодых репатриантов из России. Вместе они начали ездить лишь несколько месяцев тому назад. То ли поженились, то ли просто живут, как повелось сейчас в среде молодежи.
Вот вчера еще иссиня-черная, а сегодня крашеная блондинка-марокканка с длиннющей сигаретой в полусогнутой левой руке. Как только она входит в автобус, тотчас открывает окно, нажимает на головку пульверизатора и струей аэрозоля как бы дезинфицирует свое место. С шумом усевшись и разложив на коленях кремы и пудру, она принимается восстанавливать утраченное за ночь.
Вот давнишний мой знакомый мясник, вышедший только что из сефардской синагоги.
Вот бородатый гигант в черной кипе и с автоматом наперевес. Сейчас он, видимо, на сверхсрочной службе, так как в погонах поблескивает металлический косячок.
Вот кто-то из постоянно меняющихся солдат срочной службы с двумя или тремя нашивками на засученных в любую погоду рукавах.
Вот, кажется, и все.
Кроме уже отправившихся в путь румынских рабочих да упомянутой пары, остальные обычно стоят порознь, изредка посматривая вправо-влево, откуда должны появиться 13-й и 20-й автобусы. Но сегодня, замечаю, традиционная картина почему-то нарушена. Все ожидающие образовали почти что круг. Чтобы это значило? Кому-то стало плохо? Не похоже. Подхожу, как бы дополняя недостающее звено круга, и посредине его замечаю маленького серого котенка, который трясется от холода...
...Я с детства недолюбливаю кошачью породу. Маленьких еще так-сяк терплю, а больших просто не выношу. Не знаю, отчего эта неприязнь. Ничего плохого коты мне не сделали. Ни разу не поцарапали, как то делают даже с любящими их хозяевами.
Казалось бы, собак должен был бы я и в самом деле ненавидеть. В отрочестве, помню, дождливой осенней ночью вышел я справить малую нужду. В темноте поскользнулся, но, помня, что возле ступенек днем стояла огромная бочка с водой, инстинктивно схватился за нее и тут же... услышал страшное рычанье, усиленное раскатами грома.
Должен был бы я ненавидеть и лошадей. Ведь наш детдомовский Васек, казавшийся мне таким покладистым, ни с того ни с сего, когда я решил покататься на нем, как делали малыши, вдруг понесся в сад и чуть не покалечил меня между деревьями. А потом, резко остановясь, так что от неожиданности я рухнул на землю, еще и ударил копытом под дых. Задыхаясь, еле-еле дополз я тогда до жилья. С тех пор к лошадям не подхожу близко и тем более не прикасаюсь.
Но что странно – ни к собакам, ни к лошадям нет у меня неприязни. А вот котов терпеть не могу. Так и кажется, что однажды кто-то из них сзади прыгнет мне на шею и так вопьется в нее когтями, что никакая сила не сможет вырвать их оттуда. Да простят меня котолюбы и котоманы за это откровение, которое одна знакомая назвала просто – ШИЗ. Но что есть, то есть. Это с моей стороны.
А что коты? Будто догадываясь, что я думаю, они сторонились и старались не перебегать мне дорогу. В особенности черные. Почему пишу в прошедшем времени? Да потому, что лет десять тому все круто изменилось и, понятное дело, только усугубило мое неприятие кошачьей породы.
Нельзя не заметить: в Израиле такое засилье бездомных котов, что порой даже кажется, будто ты в Древнем Египте, где те были священными животными. Поскольку в нашей стране больше выбрасывается продуктов, чем поедается, для этих тунеядцев настал уже коммунизм. И если там, в стране моего исхода, украинские коты чувствовали свою второсортность, то израильские – настоящие хозяева жизни. Так, правда, называют здесь всех животных, но только коты знают об этом. Всякий раз, когда выбрасываю кулек с объедками, опасаюсь, что вот-вот появится лоснящаяся рожа кота размером с немецкую овчарку да как грякнет:
– Мерзавец! Не видишь, что трапезничаю с дружками. Чего лезешь, когда тебя не просят! Убирайся прочь!
И швырнет мне промежду глаз мой кулек. Одного из таких вот мордоворотов мне привелось видеть в начале моей карьеры охранника в школе для аутистов. Там коты настолько обнаглели, что перешли уже и красную черту. Полноправно не просто входили в кухню, но казалось, что вот-вот станут кушать не под столом, а за столом. Да еще потребуют все необходимое для этого. Когда такая опасность наконец-то дошла до всех сотрудников, решили устроить котам трансфер. Казалось, что с Божьей помощью операция удалась. Каково же было мое удивление, когда увидел в холле черного котяру, прогуливающегося без всякой опаски быть выдворенным. Схватил швабру и хотел уже прогнать последнего оккупанта, как вдруг появляется директриса и спокойно так говорит:
– Не смей! Это наш друг.
Надо было видеть выражение этого самодовольного мордоворота. А я стоял в недоумении и просто физически ощущал, будто меня этой самой шваброй только что побили...
...Но вернемся к автобусной остановке, где в круге, образованном без пяти минут пассажирами, трясется от холода предутреннего тумана серый комок. Его нежно поглаживают. Котенок согревается от прикосновений множества рук, открывает глазенки-бусинки и мяукает. Все бросаются к сумкам и ищут что-то съестное.
– Ему бы молочка, – замечает кто-то.
Но кто же везет с собой на работу молоко... И тут появляется незнакомый мне ранее юноша, сосущий на ходу шоко. Заглянув в круг, он молча разрывает пакетик и нагибает котенка-несмышленыша.
– Пей, беспризорник! Пей!
С разных сторон почти одновременно появляются 13-й и 20-й автобусы. Погладив напоследок серый комочек, мои знакомые отправляются каждый на свою работу, и всю дорогу только и разговору, что о нем. Как будто он – единственный кот в нашей округе.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-12-15 14:55:25
Переглядів сторінки твору 675
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.035 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.223 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.10.29 22:28
Автор у цю хвилину відсутній